Болгарську поетесу і перекладачку Ваню Ангелову добре знають в Україні. Знають за віршами, які не раз перекладались на українську, а 2021 року в Києві в перекладі Інни Ковальчук вийшла її збірка «Розкрилена душа». Знають за перекладами на болгарську та популяризацію на Балканах сучасної української поезії. І коли розпочалась російсько-українська війна, серце болгарки з болем відгукнулось на нашу трагедію. Пропонуємо вашій увазі кілька найновіших творів поетеси.
Український ранок
Небокрай спохмурнів, і зробилося синє ліловим.
Тиша схлипнула, й вітру спинилось виття голосне.
В óці ночі величної погляд відбився ранковий.
В сірій хмарі завмер місяченько, ще хвильку – й засне.
І тоді, як нічого уже не чекали нового,
враз над містом зненацька пронісся ракетний снаряд.
З літаків впали бомби, ввірвалася в ранок тривога,
заповзли хижі танки з ворожим загоном позад.
Харків’яни в метро познаходили сховок для себе.
Їх прикрила земля, наче то не землянка, а дім.
Для загиблих героїв єдиними житлом стало небо,
їхнім душам Господь дав притулок безпечний усім.
Діти в Києві також сидять у підвалах глибоких,
щойно десь пролунає снарядів погрозливий рев.
Чи забудете гуркіт цей, хоч пролетить рік за роком,
та могильне ридання старих – аж за душу бере?
Чи убитих синів, чоловіків, загиблих у битвах?
Чи порожню шинель після батька, що в шафі висить?
Від військового штабу про смерть, про загибель «привіти»?
Чи поцілену просинь, яка від страждання кричить?
Небокрай спохмурнів, і зробилося синє ліловим.
Тиша схлипнула, й вітру спинилось виття голосне.
В óці ночі величної погляд відбився ранковий.
В сірій хмарі завмер місяченько, ще хвильку – й засне…
Сину, не йди на війну
Солдату-окупанту
Ти не йди, мій сину на війну!
То не ласка жінки і не мрія –
ліжко твоє жаром не зігріє.
То страждання за страшну ціну
Завше – без кінця ясного бій.
Утікай від смерті, від мертвоти.
Бог піднявсь за тебе на Голготу.
За життя тримайся, сину мій!
Каркають дияволи – і в хлань
душу твою хочуть опустити.
Ти не сплав, для гибелі нагрітий!
Краще, сину, дезертиром стань!
На гарматне м’ясо ти підеш.
Ти ж не вбивця і не душогубець –
голуб чистий і людинолюбець,
з проса висівковий хліб клюєш.
Синку мій, дитя Господнє ти,
хай від тебе щастя мають люди!
Відповідей і питань не буде.
Сіть павук продовжує плести…
Хорт, що піджидає дичину,
а не ласка жінки на світанні,
не обійми мамині жадані.
Ти не йди, мій сину на війну!
Поміж людського тлуму і хаóсу
Збожеволів цей світ, одвернув свої страхи від Бога.
У відлунні від бомб він живе, позабувши любов.
І світає у смутку в дні горя. Вдаряє тривога.
І між тлуму людського й хаóсу туляється кров.
Винний ти чи правий – ні для кого в тім сенсу нема вже.
Кроком руш! І на смерть! В бій жорстокий рушає солдат.
Бо Життя – тільки сон, ілюзорне, як видиво, майже,
добровільно дарована Богом на світ благодать.
Хтось не спить у траншеях. Сини його гинуть на фронті.
Відкривають вогонь. Поряд – вибухи мін і ракет.
«Стрічний марш…» Кроком руш! Дим простелиться на горизонті.
Рота, струнко! Ура! На рятунок загону – вперед!
Рапортує ця мить. Офіцер преферанс залишає,
дім і матір, дітей і дружину, хоч плачуть вони.
Непорушні степи під ногами і спека. Смеркає.
І зловісно гримить відголосок нової війни.
Та чи прийдуть назад? Чи повернуться мертві до себе?
«Люлі-лю! Люлі-лю!» Не пробуджуйтеся, молодці!
Загойдалось в пилюці, на піту* скрутилося Небо.
Шапки геть! І поклін! І «За почесть» навіки, бійці!
Скаженіє цей світ, одвернувся у страху від Бога.
І блукає між тлуму й хаóсу нелюдського кров,
щоб світати у смутку. Щоб бити в дні горя тривогу.
Щоби жити в відлунні від бомб, загубивши любов.
* Піта – круглий плоский хліб із тонкого білого або коричневого борошна, популярний на узбережжі Середземного моря.
З болгарської переклав Віктор Мельник
