Вийшла четверта книжка О.Гавроша із серії “Машина часу” – фантастична повість для підлітків “Геніальне кохання” про одруження 1886 р. І. Франка з О. Хоружинською. Про це повідомляє zakarpattya.net.ua.
Укотре команда сучасних музейників за допомогою магічного крісла відправляється в минуле – цього разу аби під виглядом вихідців з Угорської Русі, що гостюють у Києві, завітати на весілля Франка. Це найбільш густонаселений твір з усього чотиритомника. Тут діє 24 історичні особи, окрім іще цілого ряду вигаданих персонажів. І які! І. Франко, його київська наречена Ольга Хоружинська, її родич, педагог Єлисей Трегубов, композитор М. Лисенко, письменник М. Старицький, його доньки Марія і Людмила, педагог і журналісті В. Науменко, історик і археолог В. Антонович, Галагани і Житецькі, Михайло Косач (старший брат Лесі Українки) і ще багато хто. Дуже колоритно відтворено побут Київської громади – старої та молодої.
Франко тут постає не бронзовим Каменярем, а живою людиною із плоті та крові, та ще й через сприйняття жінок — нареченої Ольги та її подруг. Образ вийшов досить жвавим, динамічним, дещо навіть несподіваним. Чи не вперше настільки ґрунтовно виліплено художній образ самої Ольги Хоружинської, що подарувала Франкові чотирьох дітей та посаг, на який куплено будинок, здійснено ряд творчих проектів. Вона постає романтичною київською панянкою тієї доби, що ризикує вслід за коханим переселитися до цілком нового для неї галицького середовища.
Надзвичайно теплий колективний образ київських громадівців, яких показано і в радощах, і в горі, і у драматичному зіткненні з поліцією, і у напружених перемовинах із галицькими побратимами, і за вирішенням проблем між поколіннями. Кількаразовий вокальний дует Лисенка і Старицького — це взагалі щось неймовірне.
Книжка має елементи автобіографічності. От автор мовить від імені В. Cамійленка: “Побачити надрукованими рядки, над якими сам грів чуба, — це таке гостре задоволення, що часто перетворює людину на раба власної популярності”. Інколи здається, що автор просто-таки втілюється у Франка, влазить у його шкуру, промовляє його вустами.
З’являється у повісті навіть А. Кримський – на той час іще гімназист. Не виключено, що цей майбутній науковець розгадає секрет крісла – машини часу “з того боку” і у майбутніх книжках (автор планує їх шість) прибуде до двадцять першого століття.
У даній повісті вперше з’являється бурхлива любовна лінія, ідеться про роман сучасної музейниці й революціонера з ХІХ ст. Завдяки цьому показано специфічне революційне, підпільницьке середовище тодішнього Києва, складний симбіоз у ньому українців, росіян, поляків, євреїв, ну і пожвавлено сюжетну лінію, додано їй авантюрності.
Уперше за всю серію постає проблема вибору, різних екзистенційних утрат, що неминуче виникають при такому безпрецедентному спілкуванні з минулим: Яна постає перед вибором — чи лишатися їй у минулому, чи повертатися у свій час. Багато істориків обирало перше (бодай віртуально), але більшість усе-таки лишалася вірною власній добі.
Книжка є новим кроком у розвитку наскрізного сюжету мандрівки українською історією.
Прокоментуєте?
