Віктор Гриценко. «Народжений для іншого сторіччя…»

0
233

(РОНДЕЛІ)
 
1
Умнож знання, а з ним умнож печалі –
Святим недарма визнали Письмо!
Умнож знання – зніми з очей більмо,
Щоб карбувати для Небес скрижалі.
Умнож знання – і стань міцніш від сталі,
Як буйний тур, зламай своє ярмо!..
Умнож знання, а з ним умнож печалі –
Святим недарма визнали Письмо!..
Умнож знання – здіймись по вертикалі,
Життя твій огріх виправить само!..
Ми за вождями не завжди йдемо –
Вирішуй, де і з ким ти йтимеш далі,
Умнож знання, а з ним умнож печалі!..
7 серпня 2020 року.


2
Жадання всі в мені вже відболіли –
Лишилося померти від нудьги.
Мене забули друзі й вороги,
Тому знічев’я згадую про стріли.
Не менш знічев’я завершив заділи,
Але з душі не скинув ланцюги:
Жадання всі в мені вже відболіли –
Лишилося померти від нудьги!..
Мов на мольбу місцевої Сивіли,
Знов у душі уклалися сніги,
Щоб відібрати залишки снаги!..
Без бою здав я власні Фермопіли –
Жадання всі в мені вже відболіли!..
7 вересня 2020 року.

3
І в мене очі – літнє небо наче:
Сльозинка кожна більша від звізди!..
Мені не треба сім міхів біди –
І від одної в мене серце плаче…

Ніхто не скаже: «Не журись, козаче,
Попий горілки, бо ж нема орди!..»
Та в мене очі – літнє небо наче:
Сльозинка кожна більша від звізди!..
Я всі нещастя переніс терпляче,
Та сліз гірких ковтнув, а не води,
І мій рум’янець – це сльози сліди!..
Хоч я людина, та життя собаче,
Тож в мене очі – літнє небо наче…
7 вересня 2020 року.
4
Узнаєм істину за день до тризни,
Коли весь вік в єдину мить зведем,
Бо, долі не об’їхавши конем,
Будь-хто із нас – заручник в подобизни…
Бо ідеали в нас – крихти старизни,
Що предок карбував для нас мечем:
«Узнаєм істину за день до тризни,
Коли весь вік в єдину мить зведем!..»
П’ючи хмільне, хмелієм від трутизни,
Бо в суєті проводим день за днем,
Але життям даремно їх назвем,
Як більшість з нас – це пасинки Вітчизни…
Та взнаєм істину за день до тризни!..
7 вересня 2020 року.

5
Мені знання не принесли спасіння,
А розум хибний шлях вказав не раз!..
Комусь – поет, для когось – віршомаз,
Який пророчі бачить сновидіння,
Отой, в якого Муза героїня,
Шукаю й досі я дороговказ:
Мені знання не принесли спасіння,
А розум хибний шлях вказав не раз!..
Коли ж відчув головокружіння,
Сягнув вершин… Спускатися вже час,
А з чим? У путь нічого не припас!..
Я – втрачене для світу покоління:
Мені знання не принесли спасіння!..
8 вересня 2020 року.
6
Щодня художник малював деталі,
Коли зітер їх – залишилась суть…
Її шедевром, може, й не назвуть,
А для митця не викують медалі,
Й статті не буде в модному журналі,
Яку поет напише будь-що-будь!..
Щодня художник малював деталі,
Коли зітер їх – залишилась суть…
Він малював розсипані коралі –
Своїм пунктиром у грядуще путь,
Шукав, чий образ виразить майбуть…
Пливли думки, немовби води талі –
Щодня художник малював деталі…
8 вересня 2020 року.

7
Хто допоміг, хто зняв оті вериги,
Які на серце й досі я кладу?
Судьба зі мною грає в чехарду
Чи від Небес в житті моїм інтриги?..
Як не старався, не минав кормиги,
Згубивши в хмарах провідну звізду…
Хто допоміг, хто зняв оті вериги,
Які на серце й досі я кладу?..
Повсюди очі – як уламки криги,
Тому самотній, виняток в роду,
Жебрак майбутній в райському саду…
Читач узнає із цієї книги,
Хто допоміг, хто зняв мої вериги!..
11 вересня 2020 року.

8
Дмухнув я необачно на жарину –
І світоч мій від подиху погас!
А іншого не маю, не припас,
Хоч мав би, мабуть, залишити сину!..
Господь, можливо, дасть йому іскрину
І вірний шлях покаже водночас…
Дмухнув я необачно на жарину
І світоч мій від подих погас!..
І як вогню з душі знайти шпарину?
Ще жевріє у ній.. Печальний час:
В чужому табуні тепер Пегас,
А як без нього до висот порину?..
Дмухнув я необачно на жарину…
15 вересня 2020 року.

 9
Як за Хайямом йшов, він вів за руку,
Щоб річку Забуття здолав убрід…
З Омара, визнаю, чудесний гід,
Хоча долати довелось й багнюку.
В мій сад хтось часом кидав каменюку,
Щоб збити на гілках достиглий плід…
Як за Хайямом йшов, він вів за руку,
Щоб річку Забуття здолав убрід.
Можливо, й від Небес я мав спонуку,
Але з книжок не зводжу пірамід,
Бо в поетичний хрестовий похід,
Наваживсь йти, засвоївши науку,
Як за Хайямом йшов… Він вів за руку!..
15 вересня 2020 року.

10
Відчув сирітство я на схилі віку,
Бо вже мене лиш Небо забавля:
Хоч вже дідусь, для Нього я – маля,
Яке без мами втратило опіку…
Пишу я вірші – до Небес супліку,
Чи видно Їм всі буквочки здаля?
Відчув сирітство я на схилі віку,
Бо вже мене лиш Небо забавля.
Листів у безвість в мене вже без ліку:
Моїх плачів не слухала земля,
Як восени «курли» від журавля…
Від дітських літ почулось «кукуріку» –
Відчув сирітство я на схилі віку.
16 вересня 2020 року.


11
Дружині

Я був твердим, а став подібним воску,
Коли Господь з’єднав навіки нас.
Зійшла до мене ти з космічних трас,
Коли смоктав крижинку, наче соску…
Час не зробив із тебе малороску:
Ти рідне слово принесла в Кривбас!..
Я був твердим, а став подібним воску,
Коли Господь з’єднав навіки нас.
Хоча ніжніша часом за волошку,
Ти – молот і ковадло водночас,
Моя молитва й мій іконостас,
Бо врешті додала поету лоску:
Я був твердим, а став подібним воску!..
16 вересня 2020 року.
12
«Ойойчине гніздо»* – про біль мій повість,
Яку Всевишній лиш один чита…
Були, звичайно, зрідка і свята,
Але писав, забувши про святковість!..
Їй на заміну взяв я принциповість,
Бо не одна скорилась висота!..
«Ойойчине гніздо» – про біль мій повість,
Яку Всевишній лиш один чита…
Мені ж хвалитись не дозволить совість:
Мов грудка, впала пташка у жита
(шука зернину чи мої літа?).
Тому, що править світом випадковість,
«Ойойчине гніздо» – про біль мій повість…
16 вересня 2020 року.

*Повість про нещасливу долю рідного села автора.

13
У бідах наших не прибульці винні,
Тож перед Богом нам складати звіт…
Гріхи збираю, склавши родовід
І не відчувши й крапельки гордині:
Утрати волі, згублені святині,
І хто із нас – не заздрісний сусід?..
У бідах наших не прибульці винні,
Тож перед Богом нам складати звіт!..
Ми Господом зневажені не нині:
Давно у прірву котиться наш світ!..
Впаде на нас невдовзі небозвід,
Та глас поета тихне у пустині:
«У бідах наших не прибульці винні!..»
17 вересня 2020 року.

14
Коли мольба творилася вустами,
Я чув серцебиття звичайних слів:
До Господа їх слав, немов послів,
Та необтяжених, на жаль, дарами!..
Дарма, гадаю, зводимо ми храми,
Громовідводи роблячи з хрестів…
Коли мольба творилася вустами,
Я чув серцебиття звичайних слів.
У хижі, що заметена снігами,
Я гроно калинове якось їв,
І чув узимку щебет солов’їв,
І вірив, що Господь їх слухав з нами,
Коли мольба творилася вустами…
17 вересня 2020 року.

15
Театр абсурду має сотні сцен,
Але щодня – аншлаг або гастролі.
У нім на рани не жаліють солі,
Якщо актори пруться на рожен…
Безпристрасний у нім лиш манекен,
Але без нього як в земній юдолі?..
Театр абсурду має сотні сцен,
Але щодня – аншлаг або гастролі!
У цім театрі я глядач здавен,
Але і досі не діждався ролі –
Небес втручання це чи вибрик долі?..
Щоб показати нам життя гієн,
Театр абсурду має сотні сцен!..
17 вересня 2020 року.
16
Караючи, приділить Бог увагу –
Про це, колеги, знаю не з газет:
Для когось хтось, мабуть, авторитет,
Та славу й гроші віддадуть «варягу»!..
Я також сплів з вінків сонетну «Сагу…»*,
Але відсутній друзів пієтет…
Караючи, приділить Бог увагу –
Про це, колеги, знаю не з газет!..
Створивши світ, Бог дбав про рівновагу:
Крім нас, у Нього ще мільярд планет
Й на кожній є зневажений поет!..
І все ж писати маємо наснагу:
Караючи, приділить Бог увагу!..
18 вересня 2020 року.

*Вінок вінків сонетів «Сага про словесні перелоги».


17
Лиш дух високий змінює закони:
Сміливця груди – еталон броні!..
Він під конем бував і на коні,
Обороняючи й беручи бастіони.
Хтось брав міста, запрагнувши корони,
А хтось долав моря в хиткім човні.
Лиш дух високий змінює закони:
Сміливця груди – еталон броні!..
Це відзначали у казках дракони:
Як гарну сталь гартують у вогні,
Так люди міць знаходять у борні!..
Не знали страху перші епігони*,
Бо дух високий змінює закони!..
18 вересня 2020 року.

*Епігони – у грецькій міфології сини героїв, які брали участь у поході сімох проти Фів, організованому через 10 років після невдалого походу їхніх батьків.



18
Тепер вже Авель Каїна чатує –
Реве юрба і кров в ушах шумить…
Багрянцем вже вкривається блакить,
І райський змій між хмарами плазує.
В космічних нетрях Бог гріхи нотує,
Його вражає юрбищ ненасить!..
Тепер вже Авель Каїна чатує –
Реве юрба і кров в ушах шумить,
Бо вже сусід сусідів атакує…
У цім суспільстві хто бажає жить?..
Прости нам, Господи,  зневіри мить:
Твоє ім’я згадалося не всує –
Тепер вже Авель Каїна чатує!..
21 вересня 2020 року.

19
Я багатьох любив, ненавидів чимало
І дер малим горобчиків із стріх,
Коли сусідський зваблював горіх,
Хоча від страху серце калатало…
Уроки я виконував недбало,
А крадений кавун – одна з утіх.
Я багатьох любив, ненавидів чимало
І дер малим горобчиків із стріх…
Не повезе вже потяг, як бувало,
Щоб стати зміг на батьківський поріг,
Щоб вимолив пробачення за гріх…
Судьба моя роздвоєна, мов жало:
Я багатьох любив, ненавидів чимало!..
21 вересня 2020 року.


20
Вві сні і наяву свистить батіг:
Мордований я долею своєю!..
Вже скільки літ терплю оцю «вандею»,
Бо біди вже стоптали мій поріг,
Приводячи нещастя на нічліг,
Вповзаючи з тривогою-змією…
Вві сні і наяву свистить батіг:
Мордований я долею своєю!..
Якщо зречусь торованих доріг,
Де взяти сил боротись з течією
Й плисти, забувши і ярмо, і шлею?..
Аби в гординю впасти я не зміг,
Вві сні і наяву свистить батіг…
22 вересня 2020 року.
21
Літа прожиті зводять всюди стіни –
Це я будую власноруч тюрму,
Узявши в жебрака його суму,
Коли просився на нічліг у сіни…
Моя судьба – це доля України,
Та Музу дав Господь мені німу!..
Літа прожиті зводять всюди стіни –
Це я будую власноруч тюрму,
Хоча від неї вранці – лиш руїни…
Дай, Боже, втіху серцю та уму –
І я, можливо, хрест свій підійму!..
А поки що в житті немає зміни:
Літа прожиті зводять всюди стіни!..
22 вересня 2020 року.

22
Хто реагує на краплини зла,
Допоки не злились в критичну масу?..
Воно стає нещастям не відразу:
Горить курінь, але ж не пів села!..
А от коли згорить село дотла,
Пошлють послом за поміччю пролазу:
Хто реагує на краплини зла,
Допоки не злились в критичну масу?..
Поспівчуває цар – й за це хвала,
Бо віє спокоєм з його указу…
Не  завше зло помітиш, як проказу:
Якщо з добра не сиплеться зола,
Хто реагує на краплини зла?..
25 вересня 2020 року.


23
Поет не може видати книжки:
Світ на духовне витратив ліміти!..
Лишилося писати заповіти,
За істину сприймаючи байки…
Були підступні, кажуть, єзуїти,
А нині владці – ті ще мастаки!..
Поет не може видати книжки:
Світ на духовне витратив ліміти!..
Мій друг-олівчик випав із руки:
Життя так схоже на обіт німіти,
Хоча думки ростуть, як сталагміти!..
Коли дзвенять в кишені мідяки,
Поет не може видати книжки…
25 вересня 2020 року.
24
Я обминув всіх істин моноліт,
Тому-то і веду борню з собою.
До Бога путь не всім була прямою,
Відколи сотворив Всевишній світ!..
Тож путь ота – завжди сплетіння бід:
Невігластво на ній стоїть стіною!..
Я обминув  всіх істин моноліт,
Тому-то і веду борню з собою…
А що, як райських не знайду воріт?
Стрясати Небеса? Йти за юрбою,
Щоб горня путь укрилася ганьбою?..
Тож хай звучить, немовби мій завіт:
«Я обминув всіх істин моноліт!..»
25 вересня 2020 року.

25
До Себе Бог не вказує дорогу,
І це не нас вечірній кличе дзвін…
Можливо, не для смертних тужить він,
Бо це – відлуння з божого чертогу,
Де ангели про нас звітують Богу,
Як прийнято в людей, навперегін!..
До Себе Бог не вказує дорогу,
І це не нас вечірній кличе дзвін!..
Живу, щодня долаючи знемогу:
Ще рік чи два – облудних збудусь стін
Й припасти зможу до Його колін,
Та аж до стрічі матиму тривогу –
До Себе Бог не вказує дорогу!..
25 вересня 2020 року.


26
Не треба, читачі, мене жаліти:
Господь довірив хрест моїм плечам!..
Добро і зло я вибираю сам,
Безпосередній, мов маленькі діти…
Пишу я вірші, мов коханій звіти:
Оці рядки – це тло забутих драм!..
Не треба, читачі, мене жаліти:
Господь довірив хрест моїм плечам!..
Не раз мене дурили пустоцвіти,
Тому на серці – не один вже шрам,
Бо вірю серцю так, як хтось очам…
Отож, як всохнуть на могилі квіти,
Не треба, читачі, мене жаліти…
26 вересня 2020 року.

27
Пишу, рідні на радість, не щодня,
Хоча ж наснага нині – небувала!..
Отак судьба вділила роль васала,
Який чужого вік пасе коня…
Можливо, все – звичайна маячня,
Бо вже мені і Лета, мов Каяла!…
Пишу, рідні на радість, не щодня,
Хоча наснага нині – небувала!..
Невдовзі з Словом скінчиться борня:
Недовгий вік зозуля накувала!
Напевно, від Небес така ухвала:
Хоча у бік й штовхає бісеня,
Пишу, рідні на  радість, не щодня!..
26 вересня 2020 року.

 
28
Осміяний, осмілився писати?
Ні, душу виставляю на торги!..
Якщо і не згораю від жаги,
Але й не рвусь будь-що в лауреати!..
За писанину я не маю плати
І не рятуюсь Словом від нудьги.
Осміяний, осмілився писати?
Ні, душу виставляю на торги!..
Були здобутки і не менші втрати,
Коли були в Поезії «боги»  –
Всевишній дав їм розуму й снаги!..
Як, мавши те, чим наділила мати,
Осміяний, осмілився писати?..
26 вересня 2020 року.
 
29
Юродствую, коли пишу про хрест:
В провінції вмирають без розп’яття!..
Лиш до стовпа ганьби поставлять браття,
Які не мають поняття про честь.
В поезіях моїх сакральний текст
Читач шукає, сповнившись завзяття.
Юродствую, коли пишу про хрест:
В провінції вмирають без розп’яття!..
Для вогнища – з книжок є Еверест,
Але фантазія – оте багаття,
З якого Небу викрикну прокляття!..
Як знов відсутній у рядках протест,
Юродствую, коли пишу про хрест!..
27 вересня 2020 року.
 
30
Буває, часом сам себе жалію,
Та не дарую недругам сльози:
Якщо від долі маю гарбузи,
Жартую, що не сватав я повію…
Готовий не завжди на протидію,
З дощу сліпого не роблю грози:
Буває, часом сам себе жалію,
Та не дарую недругам сльози!..
Хоча життя сприймаю, як стихію,
Я доль чужих не клав на терези,
Тож іншому дісталися призи…
Коли ж рідні відчую деспотію,
Буває, часом сам себе жалію!..
27 вересня 2020 року.


31
В життєписі моїм є білі плями –
То нерозрізаний в душі нарив!..
І де який узяти реактив,
Щоб від пухлини залишились шрами?…
Я вже не раз писав про «вовчі ями»,
Та більш підступний телеоб’єктив!..
В життєписі моїм є білі плями –
То нерозрізаний в душі нарив!..
«Автопортрет» – порушення програми,
Бо я – не Кий, не Щек і не Хорив:
Без мене хтось історію творив!..
Тож не куріть по смерті фіміами –
В життєписі моїм є білі плями!..
27 вересня 2020 року.

32
Поет – це дармоїд в очах рідні,
Бо труд його – робота без зарплати.
Побайдикує, як жива ще мати,
Хоч за столом робочим – день при дні!..
Ще не шукає істин у вині
І ще не знає слово «меценати»…
Поет – це дармоїд в очах рідні,
Бо труд його – робота без зарплати!..
Шукає слово – колосок в стерні,
Бо хочеться вагоме написати,
Та треба винести сміття із хати,
Бо навіть на крилатому коні
Поет – це дармоїд в очах рідні!..
28 вересня 2020 року.


33
Невизнаним відходжу в потойбіччя,
А в серці – болі всіх лихих годин:
Його не тішить, що не я один
Від друзів маю в колесі паліччя…
Хоч визнаю: життя – це протиріччя
І в кожного на все є свій аршин,
Невизнаним відходжу в потойбіччя,
А в серці – болі всіх лихих годин.
Сьогодні з читачем наступна стріча,
Тепер йому гірчитиме полин:
Позбавившись нарешті всіх рутин,
Народжений для іншого сторіччя,
Невизнаним відходжу в потойбіччя!..


Та треба винести сміття із хати,
Бо навіть на крилатому коні
Поет – це дармоїд в очах рідні!..
28 вересня 2020 року.


33
Невизнаним відходжу в потойбіччя,
А в серці – болі всіх лихих годин:
Його не тішить, що не я один
Від друзів маю в колесі паліччя…
Хоч визнаю: життя – це протиріччя
І в кожного на все є свій аршин,
Невизнаним відходжу в потойбіччя,
А в серці – болі всіх лихих годин.
Сьогодні з читачем наступна стріча,
Тепер йому гірчитиме полин:
Позбавившись нарешті всіх рутин,
Народжений для іншого сторіччя,
Невизнаним відходжу в потойбіччя!..

Джерело: litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я