Наш співрозмовник Вільям Волак (1954 р.н.) – відомий американський письменник, науковець і громадський діяч. Тривалий час перебував на викладацькій роботі в Патерсонівському університеті, Університеті Фейрлея Дікінсона та в Боготівській вищій школі, де викладав історію англомовних літератур та літературну творчість, поєднуючи наукову та педагогічну роботу з письменницькою та перекладацькою творчістю. Лауреат численних наукових премій, зокрема Фулбрайтівського фонду, Фонду Фрімана, поетичної премії Європейської академії наук, мистецтв і літератури в Парижі (2018) та Великої премії Міжнародної літературної академії імені Міхая Емінеску (Румунія, 2022). Член Академії американських поетів. Був упорядником спеціальних чисел часопису «Синдік» (2022), присвячених літературній рецепції російсько-української війни й працює над перекладом Антології української поезії в США. Бере участь у роботі волонтерського руху на підтримку України, за що був представлений до нагороди медаллю «За жертовність і любов до України» Української православної церкви Київського патріархату.
Дмитро Чистяк: Дорогий Вільяме! Київська організація Національної спілки письменників України щиро дякує за згоду відповісти на запитання, а ще ж – за послідовну підтримку української культури, тож вітаємо Вас із новою нагородою. Звідки виникла ідея укласти спеціальні випуски літературного часопису «Синдік», присвячених Україні?
Вільям Волак: Передусім дозвольте щиро подякувати за відзначення мене медаллю, що стало цілковитою несподіванкою, навіть мріяти про це не міг. Ми вже багато років співпрацюємо з ЛеРоєм Четфілдом над виданням часопису «Синдік», де мене завжди залучають до укладання міжнародних номерів. Це сприяє ширшій промоції зарубіжних авторів. Коли розпочалася війна і Київ опинився під бомбардуванням, ми саме укладали п’ятий міжнародний номер часопису, куди включили і Ваш вірш «Жива земля», написаний під обстрілами. Нас усіх вразив цей вірш, адже в ньому відчувалася сила, впевненість у перемозі, згуртованість українців, якими захоплюємось. Тому вирішили присвятити наступний номер часопису Вашій поезії, відредагованій і прочитаній американськими митцями. Моє переднє слово до цього випуску переклали дев’ятнадцятьма мовами і поширили в різних країнах. Але вирішили на цьому не зупинятися: надали змогу поетам з усього світу надіслати свої твори щодо невиправданої агресії російської армії супроти українського народу. Тож випуск 49-й розпочався перекладом чотирьох віршів Тараса Шевченка, а за ними вже опублікували американських та зарубіжних поетів. Власне, на наш заклик відгукнулося стільки авторів, що уклали й випуск 50-й, де ще більше поетів відреагували на жахіття російського війська в Україні. Редакція так окреслила нашу мету: «сподіваємося, зможемо заохотити поетів світу висловитися проти жахливих мук, яких завдали нашим українським братам і сестрам». Додам ось що: коли бачиш такі жахливі, огидні, неймовірні прояви агресії, чуєш брехні блюзнірської пропаганди і наймасовіші після Другої світової війни, разючі акти геноциду, просто несила мовчати! Поети, митці мусять викривати ці жахливі вчинки, це насилля, ці воєнні злочини, що мають бути покарані.
Д.Ч.: Російська агресія проти України круто змінила наше життя. Деякі фахівці вважають воєнні злочини актом геноциду проти української та європейської цивілізації. Яке сприйняття збройної агресії України з боку американського суспільства й літературних кіл зокрема?
В.В.: Це навіть дивно, але все американське суспільство згуртувалось у протидії аморальному й несправедливому вторгненню в Україну. Можу без перебільшення засвідчити: ніщо в новітній історії так не гуртувало американців, як ця агресія та безперестанні злочини, геноцид українського населення. Щодня сподіваємося, що дедалі сучасніша та дієвіша зброя якнайшвидше дістанеться до сміливців з українського війська, щоби вигнати цих огидних російських загарбників! Усі уважно стежать за інформацією про війну, вивчають мапи з назвами вже знайомих міст, а коли на полі бою – перемога, то для нас, для сусідів, для всього цивілізованого світу – це також перемога! Будьте певні – всі затамувавши подих стежать за дивовижною сміливістю українців у цій війні! Авторитарний режим путіна і його злочинне оточення відповість за цю страшну помилку. Замість солідарності росія одержить те, що й має одержати ця звиродніла держава. Замість розвивати свою країну, вони ізолювали населення й прирекли його на неухильне зубожіння внаслідок економічного спаду. Замість розколу НАТО, зміцнили, розширили його й надали його існуванню нового змісту. Літературні кола, як і наші громадяни загалом, хочуть підтримати Україну щомога. Як видно з опублікованих у часописі «Синдік» творів, письменники й митці висловили свою позицію щодо того дикунства, нелюдського звірства, яке здавалося неможливим у ХХІ столітті.
Д.Ч.: Ваша підтримка української культури шляхом перекладу й залучення міжнародних партнерів – безцінна. Спільно працюємо над спеціальним номером часопису «Синдік», присвяченому українській поезії. Виникла ідея й про видання антології української поезії у США, Чи можете розповісти про це докладніше?
В.В.: Як уже зауважував, ми опублікували низку випусків часопису «Синдік», присвячених Україні. Ось посилання на них:
Також наступний міжнародний випуск часопису присвятимо сучасній українській поезії. Ми ознайомилися з нещодавно виданою Вами антологією «Сонячні кларнети» французькою мовою. З Вашою участю, за Вашою редакцією я перекладу дещо з опублікованих у ній творів англійською. Сподіваюся, таким чином досить швидко й успішно поширимо цих авторів – попри страшні часи, які для вас настали. Згодом укладемо ще один випуск, присвячений поетам, які пишуть про жахіття війни, заподіяні російським агресором.
Д.Ч.: Втішно було побачити серед авторів часопису «Синдік» представників різних країн і континентів на знак солідарності з Україною. Пропонуємо опублікувати їхні твори не лише в українських ЗМІ, але й у майбутній Антології солідарності з Україною. Гадаєте, ця думка слушна?
В.В.: Авжеж, чудова думка. Переконаний: усі автори будуть пишатися, що їхня підтримка України втілиться ще й у цьому проекті. Можете покладатися на мене у підтримці такої чудової ініціативи – Антології солідарності з Україною, яка має обов’язково побачити світ.
Д.Ч.: Чи бачите Ви Україну частиною Європейського Союзу й органічною часткою європейської цивілізації?
В.В.: Не маю жодного сумніву в тому, що в майбутньому Україна стане частиною європейської родини націй і західного світу загалом. Вірю, що Європейський Союз запросить Вашу державу незабаром. Бо саме такий поступ історії, а її не зможе спинити жоден диктатор, не зможуть приборкати жодні залякування, не зможуть оббрехати жодні підкуплені урядом пропагандисти.
Чільне фото — Вільям Волак — лауреат Премії імені Міхая Емінеску (2022)
nspu.com.ua
Прокоментуєте?
