Вірменин з українською душею

0
67

Вірменином з українською душею по праву називають творця кіношедевра «Тіні забутих предків», знятого 1964-го (нинішнього року згадуватимемо й 60-ліття цієї події) в нашому краї, на Верховинщині, за мотивами однойменної повісті з гуцульського життя «Тіні забутих предків» видатного українського письменника Михайла Коцюбинського. Під час прем’єри фільму в київському кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р. Параджанов узяв участь в акції протесту проти політичних репресій, які чинив тоді тоталітарний совєтський режим щодо української творчої інтелігенції.

Картина, що йшла на кіноекранах західних країн як «Вогняні коні», принесла Параджанову світове визнання. Вона здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів (із них 24 – гран-прі) різних кінофестивалів і донині очолює сотню найкращих українських фільмів. До речі, потім митець задумав екранізувати ще один твір М. Коцюбинського – «Intermezzo». Але через ідеологічну цензуру влади так і не було запущено у виробництво на тодішній кіностудії ім. О. Довженка ні цей фільм, ні інші картини за написаними ним сценаріями – «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».

Ось чому Сергій Параджанов своєю творчістю, а він також сценарист, художник, композитор, посідає важливе місце як у вірменській, так і в українській культурі. Він, власне, є для двох народів тією постаттю, яка уособлює історію дружніх зв’язків між ними з давніх часів до сьогодення. Адже в Україні колись було немало вірменських громад (зокрема станиславівська, заснована 1667 р., налічувала до пів тисячі осіб), але вони через воєнні лихоліття й інші причини переселилися до інших країн Європи.

Отож подих спільної для наших двох народів минувшини теж був відчутний під час спілкування прикарпатців з головою Вірменського товариства культурних зв’язків АОКС-Україна, директоркою музею Сергія Параджанова Київського міжнародного університету Оленою Оганесян, яку Івано-Франківський осередок Національної спілки кінематографістів України, очолюваний Юліаном Яковиною, запросив на урочисте погашення всеукраїнської поштової марки, конверта й листівки до 100-літнього ювілею геніального кінорежисера.

Урочисте погашення поштової марки, створеної і випущеної до 100-річчя С. Параджанова.

Урочисте погашення поштової марки, створеної і випущеної до 100-річчя С. Параджанова

Координувала цей цікавий творчий проєкт заступниця голови осередку Ольга Терешкун. Автор зображення Параджанова на марці – івано-франківський митець, член Національної спілки художників України Валерій Дувірак. Він створив зображення кіномитця і для ювілейного диплома осередку. Цю відзнаку й поштовий блок О. Терешкун вручила людям, безпосередньо причетним до реалізації згаданого й інших творчих проєктів осередку, партнерам і спонсорам у їх здійсненні – представникам компанії «Благо», АТ «Укрпошта», Університету Короля Данила, Вищого професійного училища №21 м. Івано-Франківська, директор якого Михайло Баб’як вручив О. Оганесян унікальний гравіювальний знак, розроблений у їхньому навчальному закладі на основі авторської світлини Параджанова.

– Тоталітарний режим всіляко намагався нівелювати національну ідентичність українців, – зазначив у вітальному слові до учасників дійства секретар Івано-Франківської міської ради Віктор Синишин, підкресливши значущість цієї культурної події в житті міста, області і всієї України. – Тож підтримка всесвітньо відомим кіномитцем вірменином С. Параджановим українських культурно-духовних надбань, колоритних звичаїв, традицій і загалом нашого народу в його прагненні до свободи і своєї державності – то приклад для митців різних національностей, особливо ж нині, коли московія як спадкоємниця СССР хотіла б стерти цю українську ідентичність і незалежну вже понад три десятиліття нашу державу з лиця землі. Зрештою, це приклад для самих українців, як ми маємо любити й захищати від ворога свою землю…

О. Терешкун та О. Оганесян, якій вручає відзнаку М. Баб'як.

О. Терешкун та О. Оганесян, якій вручає відзнаку М. Баб’як

О. Оганесян розповіла журналістам, як вона колись запізналась із Сергієм Параджановим:

– Для когось він різнобічно обдарована творча особистість, яка закарбувалася в пам’яті сущих не лише у Вірменії та Україні, а й багатьох поціновувачів його неабиякого таланту в усьому світі. А для мене С. Параджанов і сьогодні жива людина, котра відіграла значну роль у моїй долі. Як ми познайомились? Якось у Єревані місяць тривала виставка його художніх творів. Власне, вона вже закінчувалася, тож я була дуже засмучена, що не зможу оглянути її через страшенну завантаженість на роботі (я тоді працювала у Держплані Вірменії і якраз готувала річний звіт). Та уявіть собі – відчиняються двері й до кабінету заходить мій начальник і каже: «Кидай усе, допишеш звіт удома, а зараз їдемо в музей!».

Отак перед самим закриттям виставки я несподівано отримала шанс ознайомитися із самобутнім мистецтвом Параджанова. Піднялася на другий поверх Музею народної творчості, а там сидить дуже втомлений – це можна було зрозуміти з його вигляду – Сергій. Привіталася з митцем, він відповів мені приязно і враз пожвавішав: «О, прийшла дівчина з України». «Звідки ви знаєте?» – запитала я. Отак між нами зав’язалася розмова, яку ми, вірмени за національністю, вели… українською мовою.

Я тоді, правда, не зовсім зрозуміла слова Параджанова, що я обов’язково маю познайомитись і подружитися зі Світланою Щербатюк, його колишньою дружиною. Але вийшло саме так, як він напророчив. Упродовж 32 років я мала дуже близькі, як з рідною людиною, стосунки зі Світланою та їхнім із Сергієм сином Суреном. На жаль, обох – маму і сина – довелося мені поховати. Параджанов був, я б сказала, якоюсь містичною натурою…

 З нагородами – дипломами Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України.

З нагородами – дипломами Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України

Для столичної гості господарі організували екскурсію до колишнього вірменського костелу, в будівлі якого нині розміщений кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ. Гідом був художник В. Дувірак. Пан Валерій, чий батько народився в Космачі на Косівщині, певна річ, захоплюється фільмом «Тіні забутих предків», у якому колоритно й неповторно – очима вірменина – показано гуцульський етнос. Водночас В. Дувірак як професіонал вбачає в геніальному кіномитці чудового художника-модерніста, котрий працював у техніці колажу. А вірменські сакральні архітектуру й мистецтво пан Валерій знає не лише з літератури й інтернету: ще коли вчився на художника, то як практикант ознайомлювався з ними в Ечміадзині – духовному центрі цього закавказького народу.

Вірменія першою серед держав світу ще 301 року проголосила християнство своєю державною релігією. До того ж В. Дувірак разом з іншими художниками й майстрами у 2008 – 2010 рр. реставрував за документацією, якою користувалися давні майстри і яка, на щастя, збереглася в архіві, «голубу церкву», як її й дотепер іменують іванофранківці (голубий – геральдичний колір Божої Матері). За совєтських часів влада цей храм закрила, а потім облаштувала тут музей історії релігії та атеїзму.

В. Дувірак розповідає, як реставрував каплицю Святопокровського кафедрального собору.

В. Дувірак розповідає, як реставрував каплицю Святопокровського кафедрального собору

Передувала ж вірменському костелу, який зводили довго – протягом 1743-1763 років, дерев’яна церковця, яку збудували для себе вірменські поселенці ще 1663 р. Парафіяни костелу мешкали навколо нього у кварталі, який містяни так і називали – вірменським. Пан Валерій повів нас у каплицю собору, в якій священники здійснюють обряд хрещення новонароджених, сповідають вірних. В. Дувірак під час реставрації храму поновлював розписи на стінах каплиці. Як він розповів, у захресті собору зберігся хачкар – вірменський хрест з орнаментами на мармуровій плиті. Хачкар зображено і на поштовій марці, яку митець створив до 100-річчя С. Параджанова.

Особиста участь в урочистому погашенні її в Івано-Франківську та відвідини колишнього вірменського собору справили незабутнє враження на столичну гостю. Тож слова щирої вдячності мовила господарям голова Вірменського товариства культурних зв’язків АОКС-Україна й керівниця київського музею, де вже чверть століття реалізовують проєкт «Параджанов-Арт». Деякі з останніх напрацювань цього проєкту і, звісно, створений з ініціативи Івано-Франківського осередку Спілки кінематографістів України поштовий блок із зображенням С. Параджанова О. Оганесян подарує його музею в Єревані. Туди пані Олену запросили на святкування 100-літнього ювілею митця, яке, за її словами, у Вірменії задумали провести на світовому рівні, як того заслуговує постать геніального кінорежисера.

Іван ГАВРИЛОВИЧ, заслужений журналіст України, спецкореспондент газети «Галичина», заступник голови Івано-Франківської міської «Просвіти», член НСПУ і НСЖУ

galychyna.if.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я