Воєвода Лодзький: інтелектуал, політик та книголюб

0

З паном Тобіашем Бохенським, Воєводою Лодзьким, я познайомився через трагічні обставини. Вирвавшись із окупованої Бучі, ми з родиною дісталися польського містечка Тушин, міста-побратима мого рідного міста. Через короткий час бурмістр Тушина Вітольд Малецький запросив мене до Лодзі на зустріч із паном Тобіашем. Пан Воєвода не лише гостинно та приязно прийняв мене у своїй резиденції на вулиці Пьотрковскій, але й улаштував пресконференцію. Зі свого боку я взяв у нього інтерв’ю, яке і пропоную увазі читачів.
 
Сергій Куліда: Пане Воєводо, коли я дізнався, що нас познайомлять, я одразу згадав кількох відомих у Польщі панів Бохенських. Це передусім Юзеф Марія Бохенський, польсько-швейцарський логік і найвидатніший антирадянський теоретик, один із лідерів теоретичного антикомунізму; поет, есеїст і піаніст Тадеуш Бохенський та його син Яцек Бохенський, прозаїк, публіцист і перекладач, який певний час керував Польським Пен-клубом. Не можу не згадати Томаша Бохенського, видатного польського літературознавця та есеїста, який десять років тому заснував Академію польської літератури в Лодзі. (Для мене це особливо цікаво, тому що в ньому, серед інших, вивчалася творчість Анджея Стасюка та Ольги Токарчук). Хтось із них є вашими родичами?
 
Тобіаш Бохенський: Дійсно, так сталося, що серед людей, які носять моє прізвище, є багато відомих і шанованих поляків. Особливо близькі мені Юзеф Марія Бохенський та Адольф Бохенський – політичний письменник, який займався геополітикою і написав у 1937 році надзвичайно цікаву працю під назвою «Між Німеччиною і Росією». Серед згаданих Вами людей і мій родич, а точніше батько, професор Томаш Бохенський
 
С.К.: Я хотів би запитати, чи Ваша мати також належить до академічної спільноти?.. Вона, якщо я не помиляюся, знавець французької мови.
 
Т.Б.: Це так, хоча вона також має диплом соціолога. Моя сім’я завжди була тісно пов’язана з науковим життям. Університет Лодзі, наша спільна альма-матер, є надзвичайно важливим закладом, де всі ми отримали наші перші академічні уроки.
 
С.К.: Тепер я розумію, чому у вас такий тонкий інтелект і освіта. Адже гени – це визначальна річ… Звісно, ​​пан Воєвода отримав відповідну освіту…
 
ТБ: Це занадто ввічливо з вашого боку. Освіту я отримав у Лодзі, найважливішим для мене було навчання в університеті, але також важливим було навчання вдома. Я вивчав право і деякий час філософію. Тоді мені вдалося захистити докторську дисертацію з юридичних наук за спеціальністю «Політичні та правові науки».
 
С.К.: А чому не філологія? З огляду на передісторію сім’ї… Ваші батьки не образилися на Ваш вибір? Що привабило пана Воєводу в юстиції?
 
Т.Б.: Скажу, що довго вагався з вибором спеціальності. Я розглядав історію, історію мистецтва, філософію та право. Зрештою я обрав юридичний факультет, який був певним продовженням сімейної традиції, адже моя бабуся теж закінчила цей напрямок. Я ніколи не хотів стати філологом, хоча читання художньої літератури завжди приносило мені величезне задоволення.
 
СК: А хто був вашим наставником?
 
Т. Б.: Безумовно, у перший період мого життя найважливішими для мене були мої батьки і, певною мірою, дідусь і бабуся. Що ближче я наближався до дорослого життя, то частіше й охочіше шукав моделі, погляди чи ідеї, якими міг би керуватися та надихатися. І це, мабуть, притаманно всім молодим людям. Моїм наставником, людиною, якій я багато в чому завдячую, був і є професор Збігнєв Рау – нинішній міністр закордонних справ Польщі, а раніше – дослідник філософії права та політики в Лодзькому університеті, стипендіат Кембриджського та багатьох інших західних університетів. Він видатний учений із великими досягненнями. Я багато в чому завдячую професору в питаннях, пов’язаних з освітою, вибором наукового шляху, вдосконаленням методів наукового міркування тощо.
 
С.К.: Навчання вилилось у подальшу кар’єру… Де пан Воєвода працював після закінчення навчання?
 
ТБ: Спочатку я працював у Centrum Myśli Polityczno-Prawnej im. Alexisa de Tocquevill, на факультеті права та адміністрації Лодзького університету. Я поєднував це заняття з написанням докторської. У 2015 році професор Збігнєв Рау став воєводою Лодзьким, а я почав працювати його помічником, радником, а згодом директором канцелярії воєводи.
 
С.К.: А як так сталося, що Ви стали Воєводою Лодзьким? Уже в 33 роки… Що вас змусило податися у політику?
 
Т.Б.: Це було одне з найважливіших рішень у моєму житті – свідомий вихід у світ політики. Я повністю підтримую програму уряду Права і Справедливості, бачення глибокої реконструкції польської держави, а також проведенням політики, яка враховує інтереси наших сусідів – країн Балтії, України, Чехії, Словаччини та Угорщини. Я однозначно представляю консервативний світогляд, тому не хотів стояти осторонь, поки на моїй батьківщині відбуваються зміни, започатковані у 2015 році.
 
С.К.: Чи правда, що ви наймолодший чиновник такого рівня в Польщі?
 
Т.Б.: На даний момент так, хоча на початку 2000-х був Лодзький Воєвода такого ж віку.
 
С.К.: Для мене Лодзь – зі шкільного курсу історії – це «польський Манчестер», центр текстильної промисловості, яка розвинулася тут у ХІХ столітті. (До речі. Цього року виповнюється 690 років існування Лодзі, про що вперше було задокументовано письмово. У 1332 р. село Лодзь було передане ленчицьким князем Вроцлавському воєводству.) А часи індустріалізації міста згадуються, зокрема, в романі лауреата Нобелівської премії Владислава Раймонта «Земля обітована». Чим відомі інші міста краю? Той самий текстиль, сільське господарство, електроніка тощо?…
 
ТБ: Лодзьке Воєводство розташоване в самому серці Польщі на перетині всіх найважливіших комунікаційних шляхів нашої країни та регіону, тобто дороги з півночі на південь від порту Ґданська до Карпат і східно-західної дороги. Завдяки такому розташуванню Воєводство динамічно розвивається в багатьох галузях водночас: від сільського господарства до промисловості, ІТ-індустрії, сучасних послуг та логістики. У Лодзі розташовані одні з найкращих університетів Польщі – як власне університет, так і політехніка, медична академія та школи мистецтв. Численні інвестиції – залізниця, дорога, центральний комунікаційний порт – роблять економічне зростання нашого регіону постійним. Зараз ми працюємо над реконструкцією шляху сполучення до українського кордону. Я думаю про швидкісну трасу Лодзь — Пйотркув-Трибунальський — Кельце-Жешув.

С.К.: З якими проблемами зіткнувся пан Воєвода на цій новій відповідальній посаді? Які ваші пріоритети в роботі?
 
Т. Б.: Основою всієї діяльності Воєводи є ефективна реалізація державної політики у своєму Воєводстві та нагляд за органами місцевого самоврядування. Найважливішими для мене є прямі контакти з мешканцями, реалізація продевелоперських інвестицій, боротьба за історичну правду, захист традиційних цінностей та забезпечення безпеки мешканців у кризових ситуаціях. Я також надаю важливе значення цифровізації та комп’ютеризації державного управління, щоб воно могло сміливо та ефективно працювати у XXI столітті.
 
С.К.: Які програми реалізує польський уряд у Воєводстві?
 
Т.Б.: Неможливо їх усіх перерахувати, зважаючи на їхню кількість. Історично найбільш важливими є великі інвестиції в органи місцевого самоврядування (будівництво шкіл, доріг, мостів, систем водопостачання та медичних закладів) і підтримка сімей (програма 500 злотих для батьків на кожну дитину, підтримка бідніших сімей або пенсіонерів).
 
С.К.: Розкажіть, будь ласка, про свій досвід роботи з органами місцевого самоврядування. Особливо з Тушином, який є містом-побратимом Бучі?
 
ТБ: Це значна частина моєї щоденної роботи. Ідея самоврядування – це чудова ідея, яка дозволяє мешканцям обирати своїх представників і керувати своєю малою батьківщиною. Представники місцевої влади – люди прагматичні, працьовиті та віддані справі. Я їх дуже поважаю і ціную. Тушин є прикладом одного з найбільш динамічних та ефективно керованих органів місцевого самоврядування. Я думаю, що багато жителів інших гмін мріють про такого мера, як Вітольд Малецький.
 
С.К.: Сьогодні тільки в Лодзі кожен шостий житель — виходець з України… Які дії вживаються у Воєводстві для допомоги біженцям, людям, які через війну були змушені покинути свою батьківщину? До речі, я бачу, що на будівлі воєводства разом із прапором Польщі висить прапор моєї країни…
 
Т. Б.: З першого дня російської агресії ми організовуємо допомогу Україні. І держава, і поляки роблять усе від нас залежне для підтримки української справи. Ми організували допомогу на кордоні, перевезення з України до Польщі, відкрили пункти розміщення по всьому Воєводстві, де знаходили притулок ті, хто втікав од війни, облаштували пункти підтримки для всіх біженців. У воєводстві є діти з українських сиротинців. Ніхто не повинен бути байдужим до страждань невинних і шкоди, завданої Україні ненависним варваром Путіним.
 
С.К.: Як ви думаєте, чому Польща так потужно і щиро простягнула руку сусідові? Незважаючи на деякі, так би мовити, непорозуміння в минулому?
 
Т.Б.: Я думаю, що спадок минулого колишньої Першої Польської Республіки, коли наші народи жили разом і мусили боротися із зовнішніми загрозами, знайшов у нас відгук. Ми, поляки, прекрасно знаємо, що означає російський деспотизм, коли солдатські чоботи душать свободу і всяку надію. Ми глибоко віримо, що нашим народам вдасться побудувати спільне, гармонійне майбутнє, тим паче, що нас пов’язують не лише інтереси, а й вороги. Росія сьогодні є ворогом України, а отже, і цивілізованого світу. Я ніколи не забуду страх і жах беззахисних жінок і дітей, яких ми зустріли під нашими дахами. Їм довелося залишити весь свій світ через хвору російську ідеологію, засновану на завоюваннях, експлуатації та терорі. Україна бореться за справедливу справу і як поляки ми пишаємося тим, що можемо допомогти вашій героїчній нації.
 
С. К.: У чому схожість між нашими народами? Чи бачите Ви, пане Воєводо, перспективу подальшого зближення між Польщею та Україною в майбутньому?
 
Т.Б.: Я думаю, що ми можемо говорити про численні культурні подібності, які стануть хорошим фундаментом для міждержавної, економічної, соціальної та культурної співпраці. У нас спільна історія – не тільки важка, а й позитивна – наші мови близькі одна одній. Наші нації характеризуються почуттям гордості, сильним індивідуалізмом, кожна з них пройшла через трагедію комунізму. В українців і поляків багато спільного в цивілізаційному плані. Спадщина наших націй формує ідентичність Центральної Європи. Я думаю, що ми разом матимемо процвітаюче майбутнє.
 
С.К.: Якби хтось написав статтю «Один день із губернатором», який вигляд мав би цей день?
 
Т. Б.: Це був би день, сповнений зустрічей із людьми, читання та підписання офіційних документів, звичайно з поїздкою до теренів Воєводства.
 
С.К.: Як кажуть: не хлібом єдиним живе людина… Повернемося до особистого життя. Дивлячись на фігуру пана Воєводи, видно, що Ви любитель спорту. Які Ваші улюблені види спорту? Футбол, біг, теніс?..
 
ТБ: Мій улюблений вид спорту – теніс, але я також люблю дивитися футбол. Приватно я часто відвідую тренажерний зал і намагаюся пропагувати здоровий спосіб життя — як харчування, так і фізичні вправи.
 
С.К.: Я не сумніваюся, що ви багато читаєте… Які книги вам подобаються і яких авторів? Ви читаєте книжки свого батька? У вас схожі смаки?
 
ТБ: Мій смак швидше класичний – я люблю Шекспіра, Мольєра чи Джозефа Конрада. Звичайно, я читав книги свого батька, хоча вони мають характер аналізу філологічного. Серед польських авторів я високо ціную Анджея Бобковського, Марека Новаковського та Збігнєва Герберта.
 
СК: І наостанок. Не можу не згадати дружину пана Воєводи… Чи поділяє вона Ваші уподобання?
 
ТБ: Улюблені письменники Ельжбети – Мілан Кундера та Веслав Мисливський. Моя дружина має багато хобі, хоча, безсумнівно, найбільше їй подобаються танці, якими вона також успішно професійно займалася.
 
Спілкувався Сергій Куліда

litukraina.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я