“Українська літературна газета”, ч. 10 (353), жовтень 2023
З РУКОПИСУ КНИГИ
РОДИННИЙ ДУХ
Для тих хто не осліп і не оглух –
це аксіома, іншої немає.
Не кров родинна твердь – родинний дух,
він, тільки він уми й серця єднає.
Родинний дух – і впевненіший крок,
тверда рука, яка тримає зброю.
У програші родинний дух і кров,
родинна кров стає тоді чужою.
Родинний дух утверджує права
й обов’язки, їх знають мудрі й дужі.
Родинний дух – то швець, який зшива
й на вузол оберта родинні душі.
Родинний дух – і не вщуха протест
супроти кривд і зміни правил руху.
А дактиль, ямб, хорей і анапест –
то, друже, теж законна власність духу.
20.06.2023
* * *
А дива не сталось, по повній дісталось,
трива мілітарна пора.
З румовищ в підвали плуганиться старість,
а молодість в шанцях вмира.
Замовчує мовник пробіли у війську,
правдиву статистику бід.
І кривдно, що вершник на площі Софійській
взорується – знав би! – на схід.
І страшно: а що як, доживши до свята,
потрапимо знову в крутіж?
І далі блукатиме доля щербата
в дрімучій пітьмі роздоріж?
11.03.2023
* * *
Краще «крилаті» були би безкрилими,
не заростали би схили могилами.
Місто містян не жахало б каліками,
підла крилата пішла б на канікули.
Нам би з тобою спокою й сталості,
неба бездронного, тихої старості,
мирних доріг, не шрамованих танками,
віри – не влучить крилата уламками.
Трішки б лукавити, пса би ласкавити,
вірш би Тичини читати за кавою,
відмежувавшись від світу руїнного
разом з поетом і панною Інною.
15.06.2023
А ВІН ЩЕ НЕ ЗНАЄ, НЕ ЗНАЄ
А він ще не знає, не знає,
що свято урветься у травні.
А він її ще обіймає,
шепоче слова стародавні.
А він обіймає й шепоче,
а він ще нічого не знає.
Губами їй вушко лоскоче,
безсмертні слова промовляє.
Та вже наготові рука та,
яка смертоносити звична.
Накриє їх місто крилата,
ідилію їх – балістична.
Та він ще уяви не має
про драму, що станеться в травні.
Та він її ще обіймає,
ще шепче слова стародавні.
22.03.2023
ПЛАЧ ПО ХАТІ
Далекий жіночий голос
У нашій хаті все поруйновано,
перетасовано, хліби зіпсовано,
дубові лави шашелем січені,
чулан загиджений, сіни засмічені,
ікони вкрадено, порожня скриня,
розруха зайшла тут господиня.
А хата хилиться, хата печалиться,
а хата наша ось-ось завалиться.
То де ж нам сиротам, де їсти-спати?
З живими й мертвими як розмовляти?
16.06.2023
ОТРУЙНА ТРАВА
Чи творящого розуму промах,
чи проґавили підступи зла,
та сутужно житцю на розломах,
де отруйна трава зацвіла.
У недобру з`явилася пору,
із масних проростала гнилизн.
І місцеву покладисту флору
довела до сухотних жовтизн.
Додає чоловіку печалі
потурання отруйній траві.
Запитає: чи є тут бувалі
косарі? А як є – чи живі?
Із глухого розлому ні звуку,
хоч він знає – там дійство трива.
Залишається в спадок онуку
ця чужа, ця отруйна трава.
18.03.2023
УБИЙ ЙОГО!
(Варіація)
Убий його!
Він вдерся в твій дім,
застрелив твого собаку,
твоє він назвав своїм,
розтоптав сімейні реліквії,
заволодів добром,
яке наживав ти
своїм горбом.
Убий його!
Він прийшов убити тебе.
Він хоче скаженого неба,
а небо має буть голубе.
Голубе або синє,
а під небом – сміх, а не плач.
Убий його!
Звірств йому не пробач.
Убий його!
Це в тебе останній шанс
порятувати себе
і порятувати нас.
Знищити його артсистеми,
захистити міста,
над згарищами підняти
наш доленосний стяг.
Убий його!
Інакше уб’є тебе він,
нехай пролунає по ньому
похоронний дзвін.
Нехай спопелить нечестивця
твій священний вогонь.
Убий його!
Убий його!
Убий!
19.03.2023
ПАРАФРАЗ
І генії, уникнувши хули,
Вертаються назад на п’єдестали.
Леонід Лиман
І захлинуться вогняні вали.
І вмовкне гуркіт. Розгребуть завали.
І генії, зазнавши травм й хули,
повернуться назад. На п’єдестали.
06.06.2023
* * *
Наїв твій – шкереберть.
З роками все видніше:
життя страшне, як смерть,
а може, ще страшніше.
12.03.2023
СЕАНС ПСИХОТЕРАПІЇ
Допоможи собі сам.
Цей світ влаштований так,
що за межових ситуацій
допомогти собі
зможеш тільки ти
і ніхто крім тебе,
тому допоможи собі сам.
Візьми себе в руки,
не дай себе поневолити,
допоможи собі сам.
Допоможи собі сам
і ти допоможеш іншим.
Допоможи собі сам
і тоді, лише тоді
Бог неодмінно
прийде тобі на поміч.
12.03.2023
НАШ ВТРАЧЕНИЙ ЧАС
Сплива невидимо життя
дорогоцінний час.
Війна, якій нема кінця,
нас грубо краде в нас.
Не поновить коштовний сплав,
не повернуть навспак.
Його привласнив, підім’яв
ординський маніяк.
Для аномальних самовтіх,
диявольських забав.
Урвав наш сон, урвав наш сміх,
тяжких скорбот додав.
Він замахнувсь на божий дар,
він лик людський втрача.
Дасть Бог – пощезне той гробар,
але ж наш час…наш час…
29.07.2023
* * *
Якщо своїй вітчизні ти не свій,
то сумнів є: а чи своя вітчизна?
Діймає днів понурий однострій,
принижень і шахрайств брудна білизна.
Замало в схронах пам`яті тих правд,
що тішать, як топази й сердоліки.
Зате багато незагойних травм
й трутизни, що маскується під ліки.
Продершись крізь облуд шлакобетон,
шукаю те, що знищили вандали.
Даремно вкотре зазираю в схрон,
а ніби ж мав коштовні мінерали.
22.06.2023
* * *
Тілесності моріння й вигасання,
зневіри п’явка, яка ссе і ссе.
На звук чи зблиск судомне припадання
до слова, що від страхів не спасе.
Безсонні ночі і марноти денні,
така нудьга, відраза і печаль,
що інколи в жорстокім несмиренні
ані себе, ні всіх живих не жаль.
І хочеться забутись винувато,
не відаючи в чім твоя вина.
І думка про можливість самострати
вже й не така безумна і страшна.
04.08.2023
* * *
Ведеться абИяк, несолодко спиться,
ошкірилось небо, калічить судьбу.
Дрімає мій мозок у спеку за тридцять
в ракетному серпні, в ракетну добу.
Та страшно повірить: життя – це обуза,
прескупо дає, усе більше бере.
Тим паче, що зрідка заплакана муза
ще балує трунком з кастальських джерел.
І я оживаю під грім канонади,
в розпеченім серпні ми все ж не одні.
І мирного ладу численні принади
ввижаються інколи в рваному сні.
Блукаю між флори, звикаю до миру,
ловлюсь на ознаки забутих утіх.
І квітка пожежник сміється так щиро,
що гріх не почути той радісний сміх.
04-05.08 2023
* * *
Не нагадуй, зозуле, про строки,
я лічилок твоїх не боюсь.
На циганські твої замороки
не піймаюся, не поведусь.
Тільки вісник високого рангу
книгу долі читає і жде.
Це недремний мій сторож, мій ангел,
він бухгалтерський облік веде.
Занотує і з божої тверді
споглядає, як сходить зоря.
Він в контакті із ангелом смерті,
хоч не завжди йому довіря.
Та не скаже мій ангел ні слова
і не стане гадать навмання,
доки все ще душа не готова
до свого неземного знання.
18.06.2023
* * *
Все любе й миле: іриси, гвоздики,
і зрідка тиша, світла, як в раю.
Та квилить цілоденно голуб дикий,
шукає пару втрачену свою.
Я слухаю і втратить свою пару
боюсь, хоча і не здаюсь плачу.
Мовчу, але мовчання теж за кару,
безсоннями й сум’яттями плачу.
Сахаюсь думки: осідла рамена,
порушивши опору і права,
та однина, що розтинає вени
й останній подих владно урива.
18.06.2023
* * *
Плодити наміри і плани,
товкти у ступі воду, ждать
погоди з моря, з неба манни,
хитрити, гризтись, нервувать.
Картаючи чужі провини,
не зауважувать своїх.
Останні слухати новини,
ловитися на фальш і міф.
Підозрювать: мужі державні –
перефарбовані кроти.
Невидимі для інших травми
в душі затаєно нести.
Каратися й не мати сили
ані можливостей на те,
щоб врятувати від могили
своє, осібне, золоте.
19.06.2023
СОБІ ЗИМОВОМУ
Глухонімим усе одно –
ти був, ти будеш, а чи є ти.
Ти сам-один, як сніжний йєті,
тут, де зими веретено.
Крута зима твоєї скрути,
кужіль нещасть, нездужань вал.
Усі, чи майже, сніжні люди
уже пішли за перевал.
Ніхто тобі не допоможе,
вразливий тил, вразливий фронт.
Терпи. Лиш біль підтвердить може
права на крок за горизонт.
06.08.2023
* * *
Пам`яте, пора тобі подбати
і про інші виміри й режим.
Мотлоху у тебе забагато,
мотлох той на вузол зав’яжи.
Викинь його, щоб не спотикався,
втрачене пригадуючи, дух.
Не повівсь, як тіло, не схилявся
інерційно до колишніх скрух.
При люмінесценціях сузір’я,
що його не знає астроном,
щоб навчався безвіку й безмір`я
і звикав до світлих перевтом.
17.07.2023
МІФОЛОГІЧНЕ
Змете і нас ота мітла,
яка змітає всіх.
Підтвердять кості і зола
марноту самовтіх.
А згодом щезнуть і вони
у круговерті ер.
Ословить невмирущі сни
модерних діб Гомер.
Рапсод видющий і дерзкий
потужністю ума,
він перевершить міф старий
і скаже зокрема.
«Вони були, вони жили,
тепер вони земля,
яка постійно, будь-коли
за них тут промовля.
Ви їх присутність полюбіть,
адже земля довкіл.
Їх яв і сни не погубіть,
як Гектора Ахілл.
Достойний шани і хвали,
хто низь чита, як вись.
Живущі й ті, що відбули,
обнімуться колись».
29.07.2023
ІНСИНУАТОРАМ
Не вам, не вам би винити в єресі
мою Евтерпу, перегинаєте.
Я ще не в лодії, на цьому березі,
я ще присутній, не ошукаєте.
Зарозумілі і марнотратні,
з пустими торбами у безвік чешете.
О як ви біситесь, в обмовах вправні,
я ще присутній, даремно брешете.
В підупаданні у патріаршому,
щодня втрачаючи на витривалості,
я все ж присутній, тому й оскаржую,
казіться в ницості, змагайтесь в малості.
19.07.2023
* * *
Живу немов заочно,
така нудьга, хоч вий.
І я не знаю точно
чи я іще живий.
Найближчі розбрелися
по склепах міст і сіл.
Живі, які впеклися,
мовчать: нестача стріл.
А ти стоїш і плачеш:
– Не накликай біди.
Отямсь, хіба не бачиш,
що ти тут не один.
– Ти хто? Твій плач у тяжу,
чи це у тебе гра?
– Я та, про котру кажуть:
останньою вмира.
16.07.2023
ЗА КРОК
Я зупинився за крок від щастя,
фатальний крок.
Не проглядалась даль попеляста,
шумів садок.
Я зупинився, ти зупинилась,
мов меч проліг.
Та горда зустріч мені приснилась
на спаді літ.
Сухотний липень, даль попеляста,
шумкий садок.
За крок від мене присутність щастя,
всього за крок.
Прокинувсь – ноги важкі, як лати,
печуть ступні.
Ту куцу відстань не зміг здолати
навіть у сні.
А все то, все то судин гордині
дігтярна кров.
Я озираюсь, болить донині:
один лиш крок!
30-31.07.2023
ФОТО
Дальня дорога тече і тече,
досі тече, а не витіка.
Ти обіймаєш мене за плече,
не без сюрпризів дорога-ріка.
Все-таки легше триматися вдвох
на поворотах, де течія,
що пам’ятає пребагатьох,
вправно вдає, що вона нічия.
Просто дорога чи просто ріка,
просто тече, а не витіка.
За поворотом, де звузився плин,
змило тебе, я лишився один.
Втім, цього кадру на фото нема,
плівка пропала, фотограф помер.
Дальню дорогу долаю сліпма,
як мені бути, не знаю тепер.
04.08.2023
МЕЖОВЕ
За туманом нічого не видно.
З фольклору
Припав бузок іржею,
прийшла пора смеркання.
Лишився за межею
сезон його буяння.
Золою, як іржею,
життя чиєсь припало.
Лишилось за межею
те, що як брага, грало.
Дивилися, хилились
дві долі над парканом.
Ох, краще б не дивились,
все видно за туманом.
05.06.2023
* * *
Нікого не чути, не бачити,
над прахом ілюзій зітхнуть.
Усім воріженькам пробачити,
усі негаразди забуть.
Дрімати під листяні шерехи,
і знаючи все наперед,
всихать поступово, як дерево,
чи так, як всихає аскет.
У липні спекотному, осторонь
міських веремій і борінь,
ловити у часі і просторі
свою вислизаючи тінь.
16.07.2023
* * *
Нічних видінь струснувши римські лати,
міську шпаківню відчинити дню.
Оговтавшись, ліниво споглядати
пісний ландшафт, базарну метушню.
Їх сталість зауважить без азарту
і певна річ, базарний оптимізм.
Зітхнути: на вселенському базарі
успішно діє той же механізм.
Не вірячи лукавому режиму,
все ж вірити в господню благодать.
На світ, підпорядкований пожитку,
в розмові телефонній нарікать.
Стихійно опускатись до поблажки,
згадавши чим годується душа.
Але то чудо. І дається важко.
За нього нам не світить ні гроша.
06-07.08.2023
* * *
Туди, куди ішов, я не дійшов,
про те, що мав дізнатись, не дізнався.
Дарма, що стер десятки підошов
й нейронів моїх трепет не урвався.
Як не урвався страх, коли мій зір
того, що бачать інші, не побачив.
Читаю й не збагну всесвітній твір:
сліпі вони, чи сам я недозрячий?
Несе мене у безвість бистрина,
і кожен день таїть в собі загрозу.
І знають тільки Бог і сатана
чому знання жада й боїться розум.
19.03.2023
ВИБІР
Смаків читацьких переміна
залежить не від влади.
Кому Жадан, а кому Ліна,
на те немає ради.
Та є сигнал: Парнас не грище,
засади в музи сталі.
І видно, хто по духу ближче,
а хто по духу далі.
26.03.2023
* * *
Я до кривди і болю не звик,
відшивати дворушних навчився.
Незалежністю бісячи злих,
до правдивих умів долучився.
І тому все оте, що скажу,
дорогою дається ціною.
І не здатне уже на олжу
після того, що сталось зі мною.
22.06.2023
ОСТАННІЙ ВІРШ
Він так палав цей самосійний мак,
що збадьорились і прижухлі трави.
Немовби кинув виклик одинак
репресіям посушливого травня.
І думка моя зблиснула раніш
ніж відірвався зір від споглядання:
як добре, якби мій останній вірш
сягнув такої якості палання.
Про що він буде, все одно мені,
як все одно чи здибляться зоїли.
Лише б слова правдиві, запальні,
як мак оцей, нещасного зігріли.
29.05.- 01.06.2023
ХВОРІЮЧИ
Налягає сила незборима,
я себе, як можу, бороню.
Смерть наосліп шаста за дверима,
смерте, я тобі не відчиню.
Я ще тих щедрот не дочекався,
що були обіцяні мені.
Ще до правди правд не докопався
у її незглибній глибині.
Не втомився небу дорікати:
надто вже коротке житіє.
Не спитав: чи справді він багатий,
той, хто не бере, а віддає?
Я ще сподіваюся на чудо,
і з усім, що диха, на зв’язку.
Я ще встигну взять собі на груди
персть Вітчизни, плоть її важку.
17-18.03.2023
ТЕСТАМЕНТ
Ви на тих не зважайте,
які пишуть нагайкою.
Як умру, поховайте,
якщо можна, на Байковім.
Щоб чужі й ренегати
не здіймали на глузи.
Щоб мені вікувати
між обранцями музи.
Спілкуватись негласно
у прийдешньому часі.
Дізнаватися вчасно,
що і як на Парнасі.
Чи не скупо на перли,
чи мотиви не стерті.
Чи ота ще не вмерла,
що в заручниках смерті.
Ви на тих не зважайте,
що не гребують лайкою.
Як умру, поховайте
між своїми, на Байковім.
12.03.2023
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
