Нa 75 році життя помер укрaїнський громaдський діяч, політв’язень совєцьких концтaборів, публіцист, історик дисидентського руху, координaтор Хaрківської прaвозaхисної групи Вaсиль Овсієнко.
Я знав Василя Овсієнка особисто з кінця 1980-х. Ближче познайомились, коли в 1992 – 1993 роках я працював головним редактором газети Української Республіканської партії «Самостійна Україна», а він був членом Проводу цієї партії.
Потужна, неординарна особистість.
Лицар кришталевої честі.
Взірець патріотизму, моральної чистоти, людської порядності і принциповості.
На могильній плиті Василя Овсієнка хай будуть рядки з вірша Василя Стуса, з яким Овсієнко карався в одному совєцькому концтаборі, і творчість якого знав досконало:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
Михайло Сидоржевський
facebook.com
