Сайт evacuation.city повідомив, що з метою популяризації української культури в німецькому Дрездені на початку листопада запрацював Український дім. Тут же сайт розповідає про діяльність цього «закладу культури», рясно цитуючи «координаторку проєкту» Тетяну Іванченко, яка вже п’ять років мешкає в Німеччині, переїхавши сюди як журналістка.
Дрезден… Дім… Якщо чесно, трохи «шпигонуло». Це ж той самий Дрезден, в якому, на схилку епохи комуністичного тоталітаризму, був інший «дім» — «Дом дружбы СССР-ГДР» з його не проти ночі будь сказано «директором під прикриттям», нєкім сірим гебістом на поганяйло «моль» і «окурок», і на прізвище путін.
Але ж хто зараз про німців старе пом’яне?..
Тим часом читаю «замєтку» далі. І щось мене й далі напружує.
Читаю: «Редакція Евакуація.Сity поспілкувалася з координаторкою проєкту Тетяною Іванченко про ідею створення проєкту, особисту “одіссею” та НЕ ШАРОВАРНУ УКРАЇНУ».При цьому пані Тетяна ось як красиво сформулювала своє високе «покликання» на чужині: «А ще моя спецмісія: нести українську культуру в німецькі маси».
Ну що ж, журналіст(ка) соковитіше й не скаже про «українську культуру» і про «німецькі маси»…
З слів пані Іванченко, «активісти організовують різноманітні заходи. Серед них: медіашкола, жіночий клуб, центр дитячого розвитку “Долоньки”, книжковий і кіноклуби, спільні українсько-німецькі події тощо».
Справді, це добра справа. Світ у контексті війни України з оскаженілим кремлівським режимом щодалі більше дізнається і відкриває нас для себе.
Але я про інше.
Який саме «український світ» презентує німцям дрезденська координаторка?
А тут, як кажуть, є питання.
Читаю її одкровення. І дерев’янію, щоб не сказати по-іншому:
«Україна – це не тільки засмальцьований Шевченко в шапці. Може бути й супермен Шевченко у різних варіаціях. Наш простір про сучасну Україну. Не про шароварщину, коли в кожному кутку має бути по три прапори. Ми – про сучасну класну Україну: гурт Onuka, DahaBraha, Сергія Жадана та Артема Чапая. Для нас принципово нести цей меседж»…
Не буду про «репрезентантів», у викладі нашої пані, сучасної України – популярних українських письменників. Вони безумовно достойні і талановиті, і один із них захищає Україну в окопах війни зі зброєю в руках, а інший потужно волонтерить, хоча при цьому не злазить зі сторінок таблоїдів. Тим більше не коментуватиму згадку про два справді чудові українські гурти.
Я – про ЗАСМАЛЬЦЬОВАНОГО ШЕВЧЕНКА В ШАПЦІ.
Уявляю, що «несе» ця «принципова» пані німцям про «замурзаного в смалець» Шевченка! Чи – навпаки – про «крутого чувака-супермена» Шеву!..
Уявляю, які дикі «меседжі» може вона продукувати німцям про «три прапори в кожному кутку»!..
По секрету скажу моїй візаві: пані Іванченко, Шевченко, до Вашого відома, – це не лише «сучасна класна Україна». Це і минуле, і майбутнє України. Це наша Традиція і наша перспектива. Для Вас це, певно, стане відкриттям, але скажу, що і в майбутньому «засмальцьований Шевченко» буде сучасним і, кажучи Вашими словами, класним. Бо його Слово належить вічності – як і творчість визначних синів і дочок інших народів і культур.
А от щодо присутності у вічності згаданих Вами шановних представників сучасної української культури – то ще під великим питанням…
І ще зізнаюсь: мені гидко читати таке. Гидко, коли недолугі хохли-пігмеї, мавпуючи слуг червоного диявола (ми ж не забули як вони про нас: салоїди, галушки з варениками…), так зневажливо, через верхню губу, пишуть про генія національної культури. Гидко, коли для хохлів-пігмеїв Україна – «(не тільки) засмальцьований Шевченко». Гидко, коли хохли-пігмеї неоковирно і недолуго жонглюють словесами про «шароварщину» і про якихось три (чому саме три?) прапори в кожному кутку…
Хтось із цих пігмеїв силкується зробити з Шевченка «супермена» чи відправити в «квантовий стрибок»; для когось він – «немічний національний пророк з хворими фантазіями»; інший обзиває класичну українську літературу «депресивною» і «селянською»; ще для якогось язикатого маргінала з-під Банкової вся українська культура – «маленька», на відміну від «великої культури Булгакова і Пушкіна…»
Що це? Смердючі рудименти здохлого рудобородого совка, за яким усе українське було в гною і під соломою? Дурнуватий ефект від недолугого перевзування в повітрі? Чи рецидиви «постмодерного мислення» дрімучого хохла з найсучаснішим смартфоном і з генетично порепаними п’ятами?..
Саме про таких «землячків» на століття вперед писав той-таки Тарас Шевченко:
…Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку…
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
