Українська письменниця та лібретистка перших українських дитячих опер Людмила Василевська-Березіна творила під поетичним літературним ім’ям Дніпрова Чайка.
За останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Зокрема, нову назву одержала вулиця діячки комуністичного руху Клари Цеткін в Оболонському районі столиці, який дивом вдалося уникнути декомунізації у попередні роки.
Вона виникла у 1950-х роках в процесі забудови селища ДВС під назвою Проїзд «Г», назву вулиця Клари Цеткін набула з 1958 року. У довіднику «Вулиці Києва» 1995 року була наведена в переліку вулиць, провулків і площ, що зникли у другій половині 1970–90-х років у зв’язку зі знесенням старої забудови, переплануванням місцевості або виключенням назви з ужитку.
Разом із тим, вулиця не зазнала змін, і у 2010-x роках вона знову з’явилася в офіційних документах міста: її було включено до офіційного довідника «Вулиці міста Києва» та містобудівного кадастру.
Дніпрова Чайка (справжнє прізвище Людмила Олексіївна Березіна) народилася 1 листопада 1861 року в селі Карлівка, тепер Зелений Яр на Миколаївщині, у родині священника, де глибоко шанували народну творчість.
Дитячі та юнацькі роки майбутньої письменниці пройшли на півдні України. У 1879 році дівчина закінчила гімназію та розпочала діяльність як приватна вчителька, згодом учителював у сільських школах Херсонщини, Одещини та Бессарабії.
За два роки дівчина стає стала делегаткою вчительського з’їзду в Херсоні, на якому активно підтримала підсумкову ухвалу про «викладання в школі рідною мовою народу».
У цей час дівчина мріє про власну літературну творчість, занотувавши наступні рядки: «Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця — та ще які: паперові! І тепер уже сверблять колодочки! Тепер тільки й робить, поки чайка ще вільна птиця…».
Її перші вірші «Вісточка» та «Пісня», надруковані в одеському альманасі «Нива» під псевдонімом Дніпрова Чайка, побачили світ у 1885 році.
Того ж року Людмила Березіна переїхала в Херсон до свого чоловіка Феофана Василевського, який на той час обіймав посаду губернського статиста.
Разом подружжя стало активними членами Херсонської громади, створивши активне культурне середовище, куди ввійшла родина Русових — Олександр та Софія, а також Борис Грінченко, Дмитро та Олена Марковичі, Андрій Грабенко-Конощенко та багато інших.
Водночас Дніпрова Чайка особисто знайомиться з корифеями української сцени Марією Заньковецькою, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським та Панасом Саксаганським.
Варто зазначити, що цей період творчості був досить плідним для Дніпрової Чайки. У 1886 році в белетристичному збірнику «Степ», що вийшов у Херсоні, були надруковані два вірші письменниці «На лимані» та «Зірка».
Починаючи з наступного року письменниця друкується здебільшого в періодиці Західної України (альманах «Перший вінок», журнали «Дзвінок», «Правда», «Зоря»), випускає цикл «Морські малюнки».
Особливий інтерес у сучасників і найвищу оцінку критиків викликали поезії в прозі («Мирські малюнки», «Тень несозданных созданий», «Дві птиці», «Морське серце», «Тополя», «Хвиля»).
Тематичний діапазон поезії Дніпрової Чайки передає загальнодемократичні настрої боротьби проти колоніальної політики царизму в Україні: в ній звучать любов і повага до трудівника, вболівання за долю селянства. Також письменниця посіла помітне місце у дитячій літературі, жанрово та тематично розширивши її.
Дніпрова Чайка працювала у багатьох жанрах: вірші, п’єси, казки, оповідання, нариси. Саме на її лібрето відомий композитор Микола Лисенко створює свої три дитячі опери — «Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і весна».
За спогадами Дніпрової Чайки, творча робота стала для письменниці справжнім святом — «весіллям». «Моя горілка — чорні чорнила, весільна шишка — хороша книжка, весільне гільце — легеньке пірце», — афористично висловилась вона у своїй «Записній книжці».
На жаль, особисте життя Людмили Василевської складалося досить драматично. Приділяючи весь вільний час власній творчості, письменниця приділяла досить мало уваги власним дітям.
Через десять років шлюбу її чоловік Феофан Василевський узявся відкрито дорікати дружині тим, що вона приділяє мало часу родині.
«Вона, як ото зозуля — більше фольклором, як господарством турбується».
За деякий час пара розлучилася, а згодом письменниця за свою активну громадську діяльність та допомогу політичним в’язням опиняється за ґратами Херсонської каторжної в’язниці.
Після звільнення, з 1908 року письменниця переїздить до Києва, де включається в роботу місцевої культурно-освітньої громадської організації «Просвіта», підтримуючи дружні стосунки з Оленою Пчілкою, Борисом Грінченком, Агатангелом Кримським, зустрічається з Михайлом Коцюбинським.
На жаль, невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла та виїхала на лікування в Одесу, де перебувала до 1911 року. Через важкий стан здоров’я повернутися повноцінно до творчості письменниця змогла лише через 7 років.
У 1919-1920 роках побачило світ її переш прижиттєве зібрання творів. У двох томах. Серед творчої спадщини письменниці виділяються оповідання «Краплі-мандрівниці», «Буряк», вірші «Осінь», «Зима», «Весна», «Казка про Сонце та його сина».
За мотивами фольклору вона створила лібрето опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима й Весна, або Снігова скеля», «Проводи Сніговика-Снігуровича». Талант письменниці високо оцінили Іван Франко та Михайло Коцюбинський.
Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 року, похована на Байковому цвинтарі у Києві.
Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Найкраща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.
У пам’ять про видатну письменницю, іменем Дніпрової Чайки у 2013 році названо Херсонську обласну бібліотеку для дітей, а також вулиці у містах Львові (1993), Херсоні (2016), селі Германівка Київської області.
До 150 річниці від дня народження письменниці, у жовтні 2011 року була випущена срібна монета номіналом 5 гривень, що належить до серії видатні особистості України.
Довідка: Влітку в застосунку «Київ Цифровий» завершили електронне голосування щодо перейменувань київських топонімів. Перелік самих об’єктів, запропонованих до перейменування, визначила експертна комісія фахівців Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України та інших установ. У списку 296 найменувань. Усі пропозиції передали на розгляд експертної комісії.
25 серпня Київрада підтримала перейменування майже 100 вулиць, 8 вересня проголосували за дерусифікацію ще 40 об’єктів.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
Нагадаємо про повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
vechirniy.kyiv.ua
Прокоментуєте?
