«Дай, доле, нам високої води» — у Будинку письменників відбувся літературний вечір до 65-річчя від дня народження і 15-ї річниці від дня смерті поета Ігоря Римарука

0
183

Провідні українські митці вшанували пам’ять видатного українського поета Ігоря Римарука. На урочистому заході прозвучали його вірші у виконанні сучасних поетів, а також шанувальники І. Римарука поділилися теплими спогадами про нього.

Модератором заходу був голова НСПУ Михайло Сидоржевський. Насамперед він прочитав знаменитий вірш Ігоря Римарука «У небесних полях чорнокрилий тюльпан, чорний щит на черлених воротах…», зазначивши, що поет був не лише обдарований потужною силою слова, а й міг ніби зазирнути в майбутнє й розгорнути нам те, що там буде, передбачити сьогоднішні трагічні події війни. М. Сидоржевський докладно розповів про непростий, а почасти й трагічний шлях Ігоря Римарука як поета, оскільки його завжди переслідували не лише влучні рими та художні образи, а й життєві негаразди. Проте це не вплинуло на поетичний дар, яким наділив поета Господь і який став для нього наче життєвим вироком і присудом у служінні українському народові. Також, зауважив очільник НСПУ, І. Римарук був дуже чутливою людиною і відмінним редактором, він міг дати влучні поради письменникам щодо якості їхніх текстів і підтримати цим, від чого текст лише поліпшувався в якості. І. Римарук, як зауважив голова НСПУ, був багаторічним головним редактором культового українського літературного журналу «Сучасність», який із здобуттям Україною незалежності, згуртував навколо себе потужне гроно талановитих літераторів, і І. Римарук був центром, осердям цього мистецького грона.

На заході виступив письменник Борис Пономаренко. Він зауважив, що талант знаного поета мужнів і зростав у непростий час становлення української незалежності. За словами Б. Пономаренка, І. Римарук є одним із тих поетів, які ввійшли в історію української літератури як незгасні світочі української культури та ідентичності. І. Римарук став совістю української нації у непрості часи її становлення і виплекав у своїх блискучих поетичних творах безмежну любов до України. Тому Шевченківська премія, яку здобув поет 2002 року за поетичну збірку «Діва Обида», стала як символ вдячності та вшанування українського народу поетові за неймовірний труд і подвижництво на ниві української літератури.

На урочистому вечорі виступив письменник Микола Гриценко. Він зазначив, що глибоким патріотизмом проникнуті поетичні збірки І. Римарука «Висока вода» (1984), «Упродовж снігопаду» (1988), «Нічні голоси» (1991), «Діва Обида» (1999). Поет ніби прийшов у цей світ виконати свою високу місію – возвеличення духу українського народу і його історичної пам’яті. І. Римарук, за словами М. Гриценка, був ніби поводирем і світочем у вельми бурхливий час становлення української державності.
 
Знаний поет Петро Засенко зазначив, що І. Римарук є уособленням прогресивної української інтелігенції 80-х років минулого століття, якому боліла доля уярмленої СРСР України. Найважливішим творчим набутком поета, безумовно, стала уславлена поетична книга «Діва Обида»  – глибоко філософська, натхненна, помічена схвальною критикою в українській сучасній літературі. Ця книжка ніби була народжена попри час і залишається поза часом. Її образність, метафоричність, асоціативність, добірна мова, екзистенційність вражають не лише високою естетикою, а й глибоким, докорінним знанням всезагального незборимого  духу українського народу і його прагнення до свободи і незалежності.

На заході прозвучали вірші Ігоря Римарука «Століття – в зачарованому колі…», «Здається, так було одвіку…», «У небесних полях чорнокрилий тюльпан…», «А те, що живий, – серед ночі засвідчує страх…», «Чорна чаша наповнена вщерть…», «Світлина», «Від’їзд» та інші.
 
Письменниця Тетяна Фольварочна зачитала уривок поета Костянтина Москальця з часопису «Критика» про Ігоря Римарука: «Він був поетом, височиною в пласкому поточному мовленні й існуванні, а височини, як відомо, першими притягують удари блискавиць та абсурду. Цинізму й нігілізму. І смерті, звичайно. Проте є одна незаперечна й універсальна істина, якої не обіймуть жоден Танатос і жоден абсурд. Усі вірші пишуться в теперішньому часі. Читаючи й перечитуючи їх, ми завжди в той час потрапляємо. Ми потрапляємо в час, у якому Ігор Римарук живий. І саме тому ми ніколи не будемо говорити про нього як про відсутнього — навіть знаючи точну дату на хресті й у Вікіпедії». Також вона додала, що творчість І. Римарука вплинула й на наступні покоління українських поетів, які зараз потужно розвивають нашу літературу не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Щире й тепле слово про видатного поета сказали відомі українські митці – Андрій Демиденко, Петро Засенко, Тетяна Фольварочна, В’ячеслав Гук та інші.
 
Насамкінець виступив письменник В’ячеслав Гук. Він зазначив, що І. Римарук був і залишається для нього промовистим прикладом поєднання поетичного дару й щирого патріотизму, тих чеснот, які завжди були притаманні український інтелігенції. В. Гук прочитав свій вірш, який він присвятив Ігореві Римаруку:
 
В’ячеслав Гук. Пам’яті Ігоря Римарука

          Hier,
          das ist, wo die Richtungen enden…
                                     Friedemann Berger
 
Брутальне тіло статуї вкрила суцільна ржа,
ти згадуєш країну, що назавжди стала тобі чужа,
як жінка, з якою ти був разом, а потім – її покинув,
щоб подолати кров жил, зректись її шалу й плину.
Життя твоє ткалося з розмов – і зі снів у старім купе,
переквітлих полів за вікном не видко було тепер,
у потязі ти пригадаєш той день за тривалим обідом,
у кишенях – кришки тютюну, і як ти з виглядом
цілковитого збайдужіння розглядаєш на вікнах мух,
рідкого димочка цигарки затишний теплий дух
чи все-таки прояв, чи, може, все-таки втеча
кудись у минуле, де загоєна порожнеча
життя – і де сни – важать більше за надріз і шви
на животі від апендикса – роз’ятрений біль душі:
тиждень чи довше – ти пробув тоді у селі,
мав якісь клопоти з перекопуванням землі,
і нестерпно нудотний або ж – збіса неприємний
був день, що промок до рубця – і зробився темний.
Нотка спротиву звучала в твоєму голосі, що осів
на дно твоєї гортані, як осад забутих слів,
і дотлівала між пальців твоїх запашна цигарка,
яка збавляла відстань від тебе – до Телемаха,
і пах тютюном спід кишені вивернутого піджака,
руки лежали на колінах, а згубна приязнь ковтка
з винного келиха – це те, що потрібно було тобі,
сни – зробились мовчанням закушеної губи.
Ось – механічний млин для кави, зерна і солі,
ти ж – знехотя, крізь дрімоту, згадував промислові
зони під Києвом і крик у зледенілих водоймах риб,
що тягнув тебе поковзом – поглядом – тільки вглиб
провінційних містечок, де жерех укрив жорству
й пароплавчики на ріках залишалися на плаву
тільки завдяки диму над щоглами і силі тяжіння,
де кам’яніли тіла й оживало увіч каміння,
щоб лишитися криком чайки над плесом рік,
щоб душа зберегла – і вчули серця той крик.
 
 
 Пресслужба НСПУ

Прокоментуєте?