Це був представницький орган українського народу, а після проголошення УНР — перший парламент.
Наприкінці зими 1917-го до України дійшла звістка про повалення в Петрограді царської влади, викликавши велику радість серед національно свідомих українців. Насамперед у Києві. У місті одразу почали утворюватися ради робітничих і солдатських депутатів, а глибинку сколихнули масові мітинги й демонстрації. Їхні учасники палко вітали повалення самодержавства та перемогу демократичної революції, сподіваючись на національне відродження України. А вже 16 березня в Києві відбувся «День свята революції» — велелюдна маніфестація, у якій окремою колоною під жовто-блакитними прапорами йшли представники українських організацій. Цього ж дня на Думській площі демонтували пам’ятник колишньому прем’єр-міністрові Росії Петру Столипіну. Про це пише armyinform.com.ua.
Увечері в будинку Євгена Чикаленка зібралося 27 активістів Товариства українських поступовців (ТУП). Загалом ситуація була непевна, тому помірковані не поспішали з радикальними рішеннями, схиляючись до тактики вичікування. Урешті вирішили збиратися щодня в клубі «Родина». На одній із таких зустрічей зібралося понад 100 представників українських організацій, студентства, військовиків, духовенства. Тоді і з’явилася ідея заснування Центральної Ради, сформованої на паритетних засадах між українськими організаціями.
«Із ТУП спільної мови не знайшли, — згадував потім Дмитро Антонович. — Але вирішили вкласти поки що тимчасову Центральну Раду з ядра до 25 осіб із тим, щоб її далі доповнювали головним чином делегати не з Києва. Українська Центральна Рада мала скликати Національний конгрес, який остаточно вибрав би Центральну Раду як постійний український парламент». На цьому зібранні головою УЦР обрали вченого-історика Михайла Грушевського, який на той час перебував у Москві в засланні та після зречення російського царя повернувся на рідну землю. Заступниками голови стали Федір Крижанівський, Дмитро Дорошенко і Дмитро Антонович.
17 березня УЦР телеграмою повідомила Тимчасовий уряд, що почав діяти в Петрограді, про своє утворення.
Наприкінці березня 1917-го в Києві відбулась велелюдна демонстрація, у якій узяло участь понад 100 тисяч осіб. Вони щиро вітали Центральну Раду й виголошували вимоги до Тимчасового уряду надати Україні автономію.
«Одностайно й однодушно потрібно стати всім на велике діло, — закликав Михайло Грушевський. — І не спочити, і рук не спустити, доки не збудуємо тої автономії вільної України».
На початку квітня 1917 року зібрався Всеукраїнський національний конгрес із приблизно 700 делегатів. Вони підтримали Центральну Раду й суттєво розширили її склад та представництво. Головою переобрали Михайла Грушевського, а його заступниками — відомого письменника Володимира Винниченка й літературознавця Сергія Єфремова. У квітні-травні відбулися селянські з’їзди у різних містах, які теж висловили підтримку Центральній Раді.
Уже навесні 1917-го за ініціативою УЦР почалася українізація військових частин. Водночас представники майже півтора мільйона українських військових зібралися на І Всеукраїнському військовому з’їзді, майже одностайно висловивши підтримку Центральній Раді. Ухвалили рішення про утворення Українського генерального військового комітету, який очолив Симон Петлюра.
Селяни й військові делегували своїх представників, тож чисельність УЦР значно зросла. Тому створили окрему Малу Раду — виконком, що координував діяльність усієї Центральної Ради. Її очільники, зважаючи на широку соціальну підтримку, вирішили, що «з’явилася нагода заявити про права на національну автономію». І відрядили Володимира Винниченка в Петроград на переговори з Тимчасовим урядом. Там йому заявили: «ні про яку автономію не може бути мови»…
У червні 1917 року Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал, зміст якого можна передати ключовими словами: «Автономія України». Кілька днів потому Центральна Рада підтвердила серйозність намірів, задекларованих в Універсалі, було створено Генеральний Секретаріат — національний уряд, який мав займатися втіленням у життя її рішень. Очолив його Володимир Винниченко. Тепер уже представники Тимчасового уряду змушено їхали на переговори в Київ.
У липні 1917 року на врочистому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко проголосив ІІ Універсал. За умовами цього документа, Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду і Генеральний секретаріат, але як свої представництва в Україні. Визнавалася і можливість надання Україні автономії, дозволялося створення українських військових частин, але у складі російської армії.
Третім Універсалом — після захоплення в Росії влади більшовиками — проголошувалося створення Української народної Республіки. Після цього більшовицький уряд на чолі з Леніним висунув УЦР ультиматум, вимагаючи відмови від проголошених гасел. Його відкинули, після чого більшовицька орда розпочала наступ на Україну. Це не злякало членів УЦР: IV Універсалом 22 січня 1918 року встановили: УНР стає самостійною суверенною державою.
28 квітня 1918-го, коли до влади в Україні за допомогою німецьких військ прийшов гетьман Павло Скоропадський, стало останнім днем існування УЦР. Цього дня на її засідання ввірвався німецький загін зі зброєю в руках…
Прокоментуєте?
