Віхола-віхола-віхола,
Стежка у ліс відведе.
Відьма очима безгрішними
Скаже, що небо паде…
Дримба за серце укусить,
Дримба скобоче
І най..
Той, не збірує, хто мусить –
Ти не тримай –
Не три-
Май..
Снігу, і снігу, і снігу –
Крутяться крони старі.
Ніч мала душу – то й бігла,
– Де йдеш?
– Ти де йдеш?
– Горі`…
Знаєш – то рідкісна втіха:
Впасти у неба безкрай…
Відьма з очима безгрішними
Кличе, як свічка. І най.
*Збірує – зможе;
*Скобоче – лоскоче.
Небо і світ.
Пахнуть зірки.
В чорному небі – безодня.
Пташко, з’явися сьогодні.
Гнізда ще теплі і сонні.
Небо між кронами
Чорне…
Маю я серце без краю,
Видиш – зірки обпадають.
Як небесами хитає…
За-вмираю…
Серце все в ружі,
Та в ружі.
Темні тоті, що байдужі..
Ніч, ніби фустка-павунка.
Родиться пташка з галунки,
Пахнуть зірки на світанні.
Файно.
Як сонце пульсує на небі,
Я йду –
Я минаю.
Минаю чужі поконеччя
І темні світи.
Злітаються галки
У небі – як оці – безмежнім,
І сніг зачинають,
І сніг навівають:
«Лети»…
У графіці крон так багато підказок і смислів,
А сонце пульсує,
І з гілок аж сріблом тече…
– Йой світе, спинися, йой світе..
Не стане,
Не чує…
Морозяна зірка
Лиш в серце мене запече.
І схочеться в танець,
І душу до вітру,
Між галок…
Цей світ розкрутився,
І кола його дрібонять…
Ця мандала неба.
І цей розпеллеханий ранок,
Душа розпростерта –
Аж сльози
На серці стоять…
Сопілка мальована,
Куплена затано*.
Вийти з нею в зиму,
Замість крил – тумани.
Вийти з нею в зиму,
Поки ще не спиться.
Тиша гонорова.
І такі ж ялиці.
Завтра буде снігу,
Буде біла студінь…
Так зимують гори –
Так зимують люди.
Де тота сопілка,
Що туманам грає?
Десь аж попід небом
Хмари завертає.
*Затано – задешево.
І поколише листопад
Зірки у жмені.
Лиш ми і ніч.
І грає дим «Гуцулку Ксеню».
Лиш ми і ніч.
І сивий дим.
І ми – саміські,
І зупинився листопад,
І світить місяць.
Коли серце скаже «йой»,
Як карти впа’дуть,
Я за зорями піду,
У воду зайду.
А ця осінь молода –
Літати можна.
І стоїть собі душа,
Така збитошна.
У циганок на умі –
Самі забави.
Та не видіти вогнів –
Самі заграви.
Коли серце скаже «йой» –
Паде монисто.
А назавтра – инчий світ,
І днина чиста.
А назавтра – без ріки,
І без циганки.
… Хилиталися зірки
Без перестанку.
Коли серце скаже «йой»,
Не дослуха`йся,
А як справишся в ріку –
Не обертайся.
Іванна Стеф`юк (Олещук) (нар. 3 серпня 1989 , с. Кобаки , Косівського району Івано-Франківської області) — українська письменниця, літературознавець, етнограф, методист.
Член НСПУ (з 2013). Лауреат літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Кандидат філологічних наук (PhD), доктор філософії у галузі філології.
Наразі умовно можна виокремити дві основні іпостасі: художні твори видаються під іменем Іванна Стеф’юк, наукові та інші фахові публікації — під іменем Іванна Олещук.
Упродовж 2012–2016 років навчалася в аспірантурі Чернівецького національного університету при кафедрі української літератури, дисертаційне дослідження присвятила Маркові Черемшині . Сфера наукових зацікавлень: сакральний аспект трактування тексту, топос гір у літературі, Марко Черемшина, українська традиційна культура, родинна обрядовість Буковини.
Працювала журналістом обласної газети «Доба», журналістом офіційного сайту ЧНУ, головним редактором каналу «Чернівці. ТВ».
Постійний автор і помічник головного редактора сайту та журналу «Золота Пектораль» (Чортків, Тернопілля).
Завідувач науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Учбово-методичного центру культури Буковини, куратор етнографічного проекту «Спадщина» (м. Чернівці).
Автор циклу лекцій на теми української традиційної культури у Громадському музеї трипільської культури (с. Реваківці Кіцманського району).
Займається нематеріальною культурною спадщиною Буковини, її дослідженням та популяризацією.
Науковий працівник Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини.
Автор-упорядник (разом із Русланою та Петром Кірєєвими) книги «Марко Черемшина в документах і матеріалах» (2014).
Співавтор науково-дослідницької книги «Гуцульський ліжник: дискурс через віки». Автори книги — Іванна Олещук та Микола Шкрібляк.
Автор монографії «Людина і світ у слові Марка Черемшини» (2019). Всього у доробку письменниці 6 книг, із них – три художні, три наукові.
Видала збірку новел «З гостем за руку», автор роману «На хітанці», повістей «Вітер над курултаєм» та «Близниця».
Співавтор книги-діалогу «І. Стеф’юк. Раптівка / А.Сенчило. Обратная сторона земли» (2018). Автор поетичної книги «Рибниця». Володар Гранту Президента України у галузі літератури (2017). Домінанта стилю Іванни Стеф’юк – активне використання гуцульських діалектизмів, зображення світу горян, осмислення сакрального і містичного у житті людини.
Фотомодель, учасниця зйомок Руслана Трача «Инчий світ», «Мандали», «Бакунтова колода», «Абетка для нечуючих», Іллі Перогана «Ретро-історія», Євгена Томинця «Обличчя літератури» та інших. Як фотомодель представлена у двох номерах канадського культурологічного журналу «Разом» (видається українцями Канади).
Захоплюється клінічною психологією, моделюванням жіночого одягу, верховою їздою, фотомодельною справою і писанкарством. Живе і працює в Чернівцях.
