струнний інструмент дощу
з дахів тижневої давності
хитав за ясна слабкості
по дві й через одну
висріблював свою епоху
на зламі повітря й землі
стругав на нестійкій корі
відновлення із пункту змоги
ти бачив але не наважувався
ловити палі ртутні ноти
що сипалися самосплотом
впустивши зморшку старості
в ім’я ще несміливої мелодії
з водойми талих зошитів
розчинених у просвітах
далеких диригент-добродіїв
які не знали що впливають
на дощ
і струни
сяють
безперестанку цокають зливи —
просвіти ранішніх звільнень —
стягує, стримує, тихо ще стигне
білопочатком наречений кільчик
паросток теплих прохань молока,
як хлібний м’якуш із жовтоповітря,
шкірка-нагадування, шкіра-нора,
схованка, яка намагає жевріти
ранішні звільнення, протяг спросоння,
описи давніх потрібних секретів,
і як засвідчений принцип — багровий —
риса довколишніх всіх силуетів
цокають зливи високого тону,
вимито взорець, пилок, перспективу,
хоч на руках, у сповненних долонях,
паросток, сонце й пряниста мирра
віддайте дощ
на благодійність
чи обміняйте на соняшник
пізньої посадки
поки шмат хмари
піниться в горнятку
а з ниток сарафана
викладіть будь ласка
вазу і буханку
солоного ранку
без лапóк минулого
чи гутного що має бути
для впевненопочатку
і усного продовження
досліджень переміщення
дотичних творотиші
Софія Маєвська
Україна, смт Щирець
