28. Кіра Снова. Відновлено автоматично

1
493

(1)

вони – загадують, коли бачать, як падає
з неба зірка, я ж – коли недóпалки з верхніх
поверхів, іноді світанок, іноді напівмісяць,
іноді захід сонця, іноді під твою пóдушку

вони ховаються від сонця за окулярами,
ти ж ховаєш його у долонях, я ж клáду
свóї тобі в кишеню, клáду під твою пóдушку

вони завжди ставлять крапку над і,
перевернуті знаки оклику, я ж ставлю
знаки питання, ставлю коми, ставлю
під твою пóдушку

вони вдягають буднéві маски поверх
гримас святкових, я ж ховаю посмішку,
ховаю посмішку
щодня
під твою пóдушку

(2)

коли я забуду номер твого під’їзду,
коли забуду твій поверх,
коли забуду номер квартири,
коли ми перестанемо бути різними,
перестанемо бути схожими,
перестанемо бути в принципі,

коли я забуду, яку літературу ти любиш,
коли забуду, як дихаєш, коли спиш, —
я почну дратуватись, почну дратуватись
і стрімко падати вниз.

коли я забуду, як звати твою кішку,
коли забуду, які на смак твої дотики,
коли забуду географію родимок на твоєму тілі,
коли забуду всі твої приховані погляди,

коли я забуду нічні трамваї,
коли забуду сквери і парки,
коли забуду все, що було, а тепер немає, —
сміливо забувай те, що я лишила на згадку.

(3)

місто, малесеньке, мов Дюймовочка,
калачиком згортається,
плаче, сміється наді мною,
тихесенько пальчиком свариться

мовляв, чого ти забув тут, велетне
а ну щезни швидесенько,
мов по воді кола,
як щезає з настанням ночі
рожеве сонце,
як до світанку щезають зорі

місто вразливе, мов п’ята Ахіллесова,
комариком ніжнесенько колеться,
шепоче мені на вушко тихесенько:
на добраніч, мій Гулівере,
спи собі сьогодні мирно і спокійнесенько

місто мене розрізає
на шматочки, мов вузол Гордіїв,
ставить крапки над і
і такі собі відліку точки

місто так гірко плаче,
коли немає мене в ньому

місто, знай:
де б мене не носило —
я завжди буду десь поруч

Кіра Снова

Україна, м. Київ

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я