У краю неляканих метеликiв
У краю неляканих метеликів
Розлилася спека медоносами.
Синій дзвоник з оксамитним келихом
Вмисне зачеплю ногами босими.
Біля шляху полини сторожею,
Стежка поміж них біжить лощиною.
Затишний цей рай із ласки Божої
Здавна звуть малою батьківщиною.
Синь вгорі напоєна нектарами,
Синь земна – в потоці крем`янистому.
Літо на горбку в суничнім мареві
Розкидає ягоди намистами.
Загублюся у світах некошених,
До небес торкатимусь долонями,
І до мене, сонцем запорошені,
Усміхнуться рудуваті соняхи.
Запам ‘ятати б
Запам’ятати б день цей назавжди:
Безкрає небо і молочні хмари,
І теплий вітер, від пилку рудий,
І квітів лугових медові чари,
Політ лелек за синьоокий став,
І шепіт листя поміж верболозів…
Напитися роси цілющих трав,
Котитися шляхом чумацьким возом.
На полі опинитися за мить
В червонуватій пишній конюшині,
Послухати, як стрибунець сюрчить,
Його поколисати на стеблині.
Вітрам роздати тисячі «чому»,
Знайти себе і загубити втому,
Торкнути літа сонячну струну
І вільною вернутися додому.
Сомельє
А ти не йди до осені, зажди!
Побудь у літі, що стікає медом.
Ще сонце гріє втомлені сади,
Ще ніч їх огортає срібним пледом
Із тисяч зір.
Ще котиться у вись
Вощана повня, наче камінь з пращі.
Не йди до осені, а краще помолись
За кожен день прийдешній і вчорашній.
Бо у минулім є своя канва,
Уся тобі відома до дрібниці.
Майбутнє від усіх Господь сховав,
Тобі його ще знати не годиться.
Живи в цю мить!
Хай буде все, як є!
Краплини літа позбирай у полі.
А восени, як вправний сомельє,
Налий у спомин, і смакуй поволі.
Наталя Мазур
Україна, Хмельницька обл. м. Дунаївці
