Кам’яні баби
Як літні трави спалений той час,
Коли стояли ви в самотній волі.
Козацьке сонце зігрівало вас
Під вітру колискову в Дикім Полі.
Моря кочовників пропали враз,
Ви ж залишилися подібно солі.
Прихильники несяючих прикрас,
Озброєні та, наче правда, голі.
Так довго пильнували степ самі,
Що стали нелюдимі та німі?
На скіфську озивалися востаннє?
На істуканській загриміть ізнов!
Чи як жадаємо гучних розмов,
Вам кам’яного хочеться мовчання?
Хмари мов темні гори
Хмари мов темні гори.
Сонця погасли сліди.
Місяць блідий, мов хворий,
Чи, мов зазнав біди.
Змішана ніч у фіалі
З чорним застиглим вином.
Тяжче воно чимдалі
Вже не сп’янінням, а сном.
Гори, мов темні хмари,
Давлять на груди дню.
Дим — це лише примари,
Марне мистецтво вогню.
Спалений день як відьма
Чи немов Жанна д’Арк.
Їдьмо додому, їдьмо!
Чорний чернецьки парк.
Місяць, як горда прима —
Зорі літають за ним.
Всі ми заради диму
Рушимо в далеч як дим
Кажан
Співає серце — мов пищить кажан:
Що злива привстає і землю поре;
І що немов гамак густий туман,
І що себе колише в ньому море;
Що тяжко сонце йде з цілющіх ванн,
Похмілля подолати щоб суворе;
Іще відкрило: це лише обман,
Що падають достиглі душі вгору.
Тримайся ж за ребро як за карниз
І головою спи собі униз —
Подалі від палаючого неба.
Не припиняй і в сновидіннях лет,
Тим часом світу напрямки мов плед
Повернеш навпаки всі. Як і треба.
Ростислав Стадницький
Україна, м. Дніпро
[…] Ростислав Стадницький. Крок у тінь […]