Мури
Ці стіни довговічніші за нас,
та їх тривалість також тимчасова,
хоч на позір – вони всього основа,
а нас так легко поглинає час.
Вони народи цілі стережуть
в бетонних чи гранітових оковах.
В них кожен злет окриленого слова
страх викликає і безсилу лють.
Та мов через будиночок картковий,
смерть зневажаючи, укотре, знову
переступає через них співець.
І навіть як впаде дочасно в трави,
однак переживе похмуру славу
монументальних тюрем і фортець.
Чому так поспішаєш у завтра?
Ти ж лишив сиротою вчора
й нітрохи не зігрів самотнє сьогодні.
Чого плачеш за минулим?
Воно ще гріє тебе вчорашнім спомином,
та не підставить плече нині.
Чом не шануєш сьогодні –
єдиний крихкий скарб,
який так недовго гріють у долонях
схололе вчора і непевне завтра?..
Метелик у місті
Ніжне створіння лугів і садів,
недовговічне і пломенисте –
дурнику, як ти сюди залетів
у кам’яне, закіптюжене місто?
Щó тебе звабило, щó ти шукав
не на Десні, чи Унаві, чи Альті? –
поміж отруєних квітів і трав
на неживому, брудному асфальті?
Втім, я здогадуюсь: крихітний ти
в пекло примчав зі своєї оселі
від самогубства нас уберегти,
вивести, ніби Мойсей із пустелі…
Cергій Цушко
Україна, м. Київ
[…] Cергій Цушко. Метелик у місті […]