“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
«Він жив так, ніби знав, коли прийде його прощальний день. Жив і працював так, що встиг залишити після себе 38 книг лірики…» Так написала Тодорка Николова, сестра болгарського поета Івана Николова (1936-1991) в передмові до однієї з виданих посмертно збірок брата. І тепер, коли вже минуло понад тридцять років відтоді, як Николов відлетів у засвіти, інтерес до його творчості не те що не зменшується, а навіть більше – зростає. І це ще раз підтверджує точне спостереження Жоржа Сіменона: справжнє значення письменника починають осягати лише через тридцять років після його смерті. Підтверджують це і вірші болгарського лірика.
ІРОНІЯ
В роки безслав’я, лихоліттям криті,
Ти знак лицарський, мій незмінний герб…
Бо завтра це – найвища із потреб,
остання зброя праведних у світі!
* * *
О, ці коліна, збиті враз,
рогатки іграшки неначе –
в епічний незабутній час
бездумних подвигів хлоп’ячих.
Цей хрускіт од кісток птахів
і черепаха у безодні…
Яке невігластво лихе,
яка жорстокість неприродна!
А нині світ в мені воскрес,
страждання щире серце крає…
З глибин розчахнутих небес
підбита ластівка спадає.
* * *
Юна кров палка й бурхлива,
мов нестриманий потік.
Довго ти блукав, чутливий,
в колі замкнутім отім!
Ніби ковалентні схеми,
все сплелося далебі.
Важко разом і окремо
розібратися в собі.
Пробіжать роки небавом,
землю треба їм крутить…
Як до дружньої держави,
в зрілість переходиш ти.
Там проста і зрозуміла
вся всесвітня таїна:
зранює любов незріла,
хліб завжди годує нас.
Врешті мудрість вразить знову,
кине зморшки на лице.
Повернутись до простого –
як незмірно складно це.
З болгарської переклала Інна Ковальчук
НОЙ
Під дощем безкінечним, де піна між вирів несеться,
і вода прибува,
і дерева тривожно шумлять,
стань навшпиньки,
бо що тобі ще зостається?
Лиш піщинка, бо в водах твоя потонула земля.
Та скриплять твої весла, і вал на ковчег набігає,
і безпутна зоря сходить в небі над ним…
І життя перелякано мечеться, захист шукає
в однім голубі – з цілої зграї
і з отари – в ягняті однім.
Плюй, старий ополченцю, в долоні натруджені, грубі,
коло хоч і замкнулось, доберешся до берега ти…
Якщо хтось підраховує, що він загубить,
ми обдумуєм, що нам спасти!
ВІК
Яскраві кольори повицвітали,
короткий звук зостався від луни…
Твої всі перемоги й п’єдестали
в минуле кануть. Кулаки стисни!
Покинуть друзі – не один, не двоє, –
що тільки вчора з нами ще були…
Так палець ампутований рукою
ми відчуваєм: довго ще болить!
ПРИПИСКА
Книги старі з потемнілої шкіри; залишивсь
запах невловний дубильні і дьогтю, а з ним
промисел божий і мука оголена дишуть
в тужнім сказанні
про Анну й Івана якихось сумнім.
«Град був у рік той,
приводили вівці двійнята,
Анна померла,
і плакати сил не зоста…»
Місця забракло комусь на полях дописати.
Ну а в рядках це не пишуть. Хтось також не став.
З болгарської переклав Віктор Мельник
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
