Художньо-документальна повість письменниці «Її вишиване життя» – про Пелагею Литвинову-Бартош. Це ім’я навряд чи щось говорить пересічному читачеві, хоча йдеться про видатну українку. Але такі реалії часу, що нашу історію ми читали з чужих книжок.
Світлані Талан вдалося з розрізнених джерел створити цільний образ української громадської діячки, етнографки, фольклористки. На жаль, подібних творів у сучасній українській літературі обмаль. Тому дуже цінною видається праця письменниці.
Кохання й українство – це дві складові життя невтомної трудівниці Пелагеї Литвинової-Бартош.
Мабуть, кожна дівчина і жінка мріє про кохання. Подібні думки приходили і до Поліньки, яка рано втратила батьків. Але одруження не принесло їй щастя і сімейного затишку.
Навіть десятеро дітей, троє з яких померли, не сприяли створенню сім’ї. Пелагея писала книжку, як чоловік знущався з неї впродовж усього життя, але пожаліла його, не надрукувала її.
І все ж справжнє кохання приходить до неї. Пелагея закохується в дядька свого чоловіка – Олександра Марковича, відомого історика та етнографа. Велика різниця у віці не зупиняє закоханих. Після смерті коханого Пелагея звіряє свої думки про нього щоденнику, який пише до останнього дня життя, – і спалює. Художній вимисел дозволяє письменниці на основі документальних фактів створити правдоподібну історію їхніх взаємин.
Через усе життя Пелагея Литвинова-Бартош пронесла любов до України і українського. А це був жорстокий час, коли заборонили українську мову. Але, пишучи етнографічні праці, героїня залишає в пам’яті нащадків українські звичаї, традиції, орнаменти.
Навчаючись у Москві, вона не зрадила українству. В тому ж дусі виховала й дітей, хоча чоловік-росіянин був проти того, аби ті вчились. Залишатись українкою в царській Росії було справжнім подвигом.
Я переповів лише декілька цікавих епізодів із книжки, а їх там набагато більше.
Поєднання художнього й документального вимагає справжньої майстерності від автора. Світлані Талан це в значній мірі вдалось. Інколи, правда, вона збивається на журналістський стиль, але, мабуть, це виправдано, бо тоді б повість значно «погрубшала».
«Її вишиване життя» кардинально відрізняється від інших книжок письменниці. Не знаю, чи Світлана Талан в подальшому художньо оформлятиме біографії великих українців і українок, але перший млинець не виявився глевким.
Сподіваюсь, і ця книжка письменниці, як і попередні, знайде свого вдячного читача.
Анатолій ВЛАСЮК
