Марина Гримич. Війна – це омана?

0
346

До 24 лютого 2022 року я, перебуваючи у своїй професійній – літературній та антропологічній – бульбашці, настільки була заколисана висловленим у знаменитій книзі Стівена Пінкера «Добрі янголи людської природи» твердженням про зменшення насильства у світі від біблійних часів до сьогодення, що прийняти можливість повномасшабної війни у себе вдома ніяк не могла.

Після 24 лютого я раптом усвідомила, що тепер усе досі мною прочитане на тему війни або «не працює», або ж кардинально міняє свій сенс.

Приклад перший. Давньогрецька міфологія. Бог війни Арес був одружений з Афродітою, тобто богинею краси та кохання. У цьому шлюбі народився Ерос – бог кохання. А ще Антерос – бог любовної взаємності (щоправда, трохи мстивий) і Пафос – бог любовної туги. Очевидно, що ці сини вдалися в маму. Натомість батькові риси успадкували Фобос і Деймос – страх і жах. Усе логічно.

Аж раптом – Гармонія! В Афродіти й Ареса є ще донька Гармонія! Раніше я це сприймала так: овва, яка дотепна еллінська мудрість. Але після 24 лютого минулого року в мені все перевернулося: яка достобіса гармонія? Війна – це насильство над любовʼю.

Приклад другий. Близький Схід, де панує інша мудрість. «Війна – це обман», – сказав пророк Мохаммед. Під цим висловом можна розуміти військові хитрощі, а можна – і підступність, віроломство, зраду. Все це супроводжує війну.

Раніше я думала: «війна=обман» – це все в минулому. А якщо не в минулому, то сьогодні це стосується хіба Близького Сходу. Там таке можливе. А в нас – ні. У нас працює міжнародне право. У нас купа достойних міжнародних організацій, які дбають, щоб усі непорозуміння і конфлікти розвʼязувалися дипломатично і цивілізовано!

Але після 24 лютого я гукнула: «Гей, хвалене міжнародне право, ти де? Озовися!».

Приклад третій. Основна ділянка моєї роботи – антропологічна. В зарубіжній антропології війна розглядається переважно в ключі еволюції насильства. Яким розумним та логічним це твердження здавалося мені до 24 лютого!

Після 24 лютого я вже думаю інакше: термін еволюція передбачає поступ від нижчої стадії цивілізації до вищої, у випадку війни – від нецивілізованості до цивілізованості. Але що ми бачимо тепер? Насправді ніякої еволюції немає. Все лишилося на рівні первісних інстинктів та моделей поведінки: трофей, зґвалтування, катування полонених, нульова цінність людського життя. Так, змінилася зброя, змінилося обмундирування, змінилося технічне забезпечення, змінився пропагандистський супровід. Але нічого не еволюціонувало на рівні людському. Потворне первісне насильство незнищенне.

Приклад четвертий. Свій, рідний, український. Наш фольклор. Якими безглуздими і примітивними із сьогоднішнього погляду є трактування війни у витворах доби романтизму. Як знущально після 24 лютого звучить демінутив «війнонька». Браві перекази про те, як козаки воювали, ловлячи кулі руками, опубліковані в радянських (і не тільки) фольклорних збірниках, видаються якщо не блюзнірськими, то принаймні недоречними.

Приклад пʼятий…

Стоп. Є щось одне не фальшиве. «У річки Самарки, у криниці Салтанки, там усі поля самарські пожарами погоріли. Тільки не погоріло два терни дрібненьких, два байраки зелененьких. Бо там, подлі їх лежало три брати рідненькі. То вони постріляні, порубані, на рани смертельнії знемагали». Це наш епос. «Дума про братів Самарських». Скількома ще непохованими тілами наших воїнів буде всіяно наші ненаситні донецькі степи?

Ось що написала на своїй сторінці у фейсбуку моя подруга, мама поета, музиканта і сценариста Іллі Чернілевського, який загинув під Авдіївкою:

«Дорогі мої, ви питаєте, коли можна буде попрощатися з моїм Іллею. Страшна і гірка правда в тому, що син досі лежить в окопах, де його вбили. Зараз моє життя проходить у численних телефонних дзвінках, у прагненні зʼясувати, коли ж буде евакуйовано тіло. Мене запевняють, що там досі непідконтрольна територія, ідуть бої, і ніхто вивозити тіло не буде. Останнє, що я можу зробити для сина, це отримати евакуацію, ДНК-експертизу, перевезти в Київ і поховати. І тоді ми можемо попрощатися з Ільком. А до того я не знаю Бога» (Ольга Чернілевська).

Я більше не довіряю красивим інтелектуальним теоріям, я не вірю в силу міжнародного права, я не вважаю античну мудрість дотепною, я розлюбила вправляння українських романтиків на тему війни, я не можу читати про чужі війни. Але так хочеться, щоб усе було навпаки.

meridiancz.com

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я