Оксана Буянова. «Мовчанням зраджується Бог»

0

***
Він нас вбивав, а ви мовчали…
Земля ж кричала в рупор вся.
Він нам приніс такі печалі,
Що відчай мали й небеса!..
 
Цей лютий звір шукав нацистів
Серед нещасних породіль…
І діти плакали від свисту
Шалених куль, терпіли біль
 
Від тих поранень. Помирали
У підземеллях без води.
А ви мовчали… Генерали
Пускали тонами сюди
 
Смертельні звірства. Ви ж мовчали
І написали епілог
Стосунків наших на скрижалях,
Бо милосердя й правди Бог
 
Розверне кулі в ваші хати!..
Карати буде Він… Кордон
До неба станем будувати
Із вами. Бо на після й до
 
Вже поділився час. І далі,
Як хочте, ви собі мовчіть…
Та за законами моралі
Із неба ще впадуть мечі
 
На ваші голови німотні!..
Ще вам відчути смак тривог!..
Не знали ви? Безповоротно
Мовчанням зраджується Бог!
 
Окупантам і прихильникам війни

Руками власними проклали ви дорогу
До свого пекла, відцуравшись Бога,
Хоч Він – Любов, нікого не карає…
Ви зачинили всі ворота раю
 
Для себе. Небо кров’ю закривали
Дітей вкраїнських. Ваші вогнепали
Понівечили землі рідні наші…
Мов демонами в ненависті ставши,
 
До тих, кого вважали ви братами,
Пішли війною… Більш не буть нам з вами
НІКОЛИ. Й весь вам проговорить рай:
«Це наше остаточне прощавай!»
 
Путіну «ввічливо»

Це божевілля й просто звірство!
Вам треба йти до психіатра!
Бо «Градом» нищити дитинство
Й кидати бомби на театри
 
Є здатним тільки шизофренік!
Або маніяк – не просто вбивця!
В догоду всім олігофренам
Ви все ж могли на світ з’явиться.
 
Антихрист вилитий, бо звір ви.
(Та, звісно, все ж з малої букви!..)
Вас Бог з життя бур’яном вирве…
Горіти вам у пеклі згубно!..
 
Чоловікам в тилу

Прошу тебе: побудь зі мною
І про зірки поговори.
Нехай романтики струною
Звучить в повітрі літ бджоли.
 
Не звуть ще землю захищати?
Ти хоч дружину захисти
Від смутку й болю. Хай лещата
Ослабнуть, бо є поруч ти…
 
В молитві обійми світанок,
Торкнись романтики струни…
Ти Бога серцем і вустами
Проси так щиро, щоб вони,
 
Ті грізні орки, відступали…
Ті біси, слуги сатани…
І я до тебе, до причалу,
Долину тихо з далини.
 
Поговори зі мною щиро
Руки, плеча, щокИ торкни…
Нехай земля засяє миром…
Отруйний присмак від війни
 
Злетить у Всесвіт десь далеко!..
Й не доведеться воювать
Уже ніколи. Щастя глека
Я принесу тобі. Спізнать
 
Щоб випало вінець любові
На мирній і своїй землі.
А поки лячно ще довкола,
Розвій тривоги і жалі.
 
Монолог дівчинки в безпеці
 
Вранці до мого порогу
З іншої частини хати
Добре сонечко спустилось
День новий намалювати…
 
Роздивлялась я промінчик…
(Може, то його був зайчик?..)
Усмішкам раділа друзів…
Тут війни немає наче…
 
П’ять годин страшна тривога
Сповістила – все погано…
Я ж побігла до порогу
Лікувать душевні рани…
 
Свіжим сонечком вмиватись…
Ніби тут війни немає…
І до Боженьки звертатись:
Буде мир хай в нашім краю!..

litgazeta.com.ua
 



Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я