***
Він нас вбивав, а ви мовчали…
Земля ж кричала в рупор вся.
Він нам приніс такі печалі,
Що відчай мали й небеса!..
Цей лютий звір шукав нацистів
Серед нещасних породіль…
І діти плакали від свисту
Шалених куль, терпіли біль
Від тих поранень. Помирали
У підземеллях без води.
А ви мовчали… Генерали
Пускали тонами сюди
Смертельні звірства. Ви ж мовчали
І написали епілог
Стосунків наших на скрижалях,
Бо милосердя й правди Бог
Розверне кулі в ваші хати!..
Карати буде Він… Кордон
До неба станем будувати
Із вами. Бо на після й до
Вже поділився час. І далі,
Як хочте, ви собі мовчіть…
Та за законами моралі
Із неба ще впадуть мечі
На ваші голови німотні!..
Ще вам відчути смак тривог!..
Не знали ви? Безповоротно
Мовчанням зраджується Бог!
Окупантам і прихильникам війни
Руками власними проклали ви дорогу
До свого пекла, відцуравшись Бога,
Хоч Він – Любов, нікого не карає…
Ви зачинили всі ворота раю
Для себе. Небо кров’ю закривали
Дітей вкраїнських. Ваші вогнепали
Понівечили землі рідні наші…
Мов демонами в ненависті ставши,
До тих, кого вважали ви братами,
Пішли війною… Більш не буть нам з вами
НІКОЛИ. Й весь вам проговорить рай:
«Це наше остаточне прощавай!»
Путіну «ввічливо»
Це божевілля й просто звірство!
Вам треба йти до психіатра!
Бо «Градом» нищити дитинство
Й кидати бомби на театри
Є здатним тільки шизофренік!
Або маніяк – не просто вбивця!
В догоду всім олігофренам
Ви все ж могли на світ з’явиться.
Антихрист вилитий, бо звір ви.
(Та, звісно, все ж з малої букви!..)
Вас Бог з життя бур’яном вирве…
Горіти вам у пеклі згубно!..
Чоловікам в тилу
Прошу тебе: побудь зі мною
І про зірки поговори.
Нехай романтики струною
Звучить в повітрі літ бджоли.
Не звуть ще землю захищати?
Ти хоч дружину захисти
Від смутку й болю. Хай лещата
Ослабнуть, бо є поруч ти…
В молитві обійми світанок,
Торкнись романтики струни…
Ти Бога серцем і вустами
Проси так щиро, щоб вони,
Ті грізні орки, відступали…
Ті біси, слуги сатани…
І я до тебе, до причалу,
Долину тихо з далини.
Поговори зі мною щиро
Руки, плеча, щокИ торкни…
Нехай земля засяє миром…
Отруйний присмак від війни
Злетить у Всесвіт десь далеко!..
Й не доведеться воювать
Уже ніколи. Щастя глека
Я принесу тобі. Спізнать
Щоб випало вінець любові
На мирній і своїй землі.
А поки лячно ще довкола,
Розвій тривоги і жалі.
Монолог дівчинки в безпеці
Вранці до мого порогу
З іншої частини хати
Добре сонечко спустилось
День новий намалювати…
Роздивлялась я промінчик…
(Може, то його був зайчик?..)
Усмішкам раділа друзів…
Тут війни немає наче…
П’ять годин страшна тривога
Сповістила – все погано…
Я ж побігла до порогу
Лікувать душевні рани…
Свіжим сонечком вмиватись…
Ніби тут війни немає…
І до Боженьки звертатись:
Буде мир хай в нашім краю!..
litgazeta.com.ua
Прокоментуєте?
