Читачам авторка відома завдяки книжкам «Ран», «Ос» та «Аз», перекладам поезій нобелівської лауреатки Луїзи Ґлік, Рупі Каур та роману Яна Мартеля «Життя Пі». У новому виданні наскрізним персонажем є пам’ять. Спогади, здогади, знайомі і безіменні люди на старих світлинах, розмиті сни й відчуття — деталі, що відновлюють минуле і ведуть до персонального каміньсадлісу, – повідомляє «Буквоїд».
Книга поділена на кілька структурних частин: «камінь», «сад», «ліс», кожна з яких є своєрідною як за стилем, так і за змістом. Тексти доповнюють і віддзеркалюють колажі Вікторії Черняхівської, зроблені на основі фото з родинного архіву поетки.
«Вся книжка — присвята людям на фотографіях. Мені здається, що мій голос – в якомусь сенсі їхні голоси також. Це не збірка родинних історій чи поетичних інтерпретацій, я писала не про окремішність досвіду різних людей в минулому, а про його спільність. Сутність поезії — це говоріння всіма голосами через один голос», — розповідає Ірина Шувалова.
«Ця книжка не писалася як концептуальний проєкт на тему пам´яті, радше тема постфактум виявилася тією червоною ниткою, що зшиває докупи тексти, теми і розділи. Річ у тім, що коли звела воєдино вірші, я чітко відчула їхню спільність, однак не могла впіймати концептуальної єдності. Коли зрозуміла, що це пам’ять, то стало значно простіше бачити книгу як єдність і говорити про неї. Через призму пам’яті якісь речі зростаються в одне, якісь — розпадаються на свої складові. Для мене було дуже важливо працювати із цими концептами, поняттями органічного зв’язку, органічного розпаду. Я неймовірно тішуся, що мені випало працювати з ілюстраторкою Вікторією Черняхівською, з якою ми знайомі зі студентських років», — додає авторка.
Вікторія Черняхівська про роботу над оформленням: «З Іриною Шуваловою та її поезією я знайома з першого курсу. Вірші Ірини завжди вражають справжністю і глибиною – не знаю, як людина може так відчувати і так писати. Ілюструвати «каміньсадліс» було для мене справді честю, я вдячна за довіру авторці і видавництву. Вона відібрала з сімейного архіву настільки промовисті світлини, що могли б бути влучно доповнити тексти без обробки. При створенні колажів я намагалася працювати з фотографіями обережно, щоб не знищити їхні власні історії».
У передмові до збірки «каміньсадліс» Кость Москалець підсумовує: «Море і небо цієї неповторної поезії, шепітливе набігання смислонаповнених хвиль мови на берег читацького сприйняття, вишукані у своїй простоті й точності рими, мелос мови, що століттями самозабутньо співає і тужить, непомильно відтворений і наново перевідчутий, свідчать про Ірину Шувалову як про першорядну українську поетку, наділену рідкісним даром віщувати правдиво і зворушувати до сліз, говорити стисло, часом зухвало сміливо, разити, як блискавка, світити, як пісня, забута з позаминулого — ні, з майбутнього — народження, що примножує саму себе і не намарно прирощує собою буття мови».
Ірина Шувалова – українська поетка, перекладачка та дослідниця. Здобула ступінь магістра порівняльного літературознавства в Дартмутському коледжі у США (2014) та звання доктора наук у галузі славістики в Кембриджському університеті у Великобританії (2020), де вона також викладала українську мову. Стипендіатка програм Фулбрайт та Ґейтс Кембридж. Авторка чотирьох поетичних книг – «Ран», «Ос», «Аз» та двомовної «Pray to the Empty Wells» («Молися порожнім колодязям»).
Переклади Ірини друкувались у виданнях «Ambit», «Modern Poetry in Translation», «Poem» та «Words Without Borders». 2009 року вона виступила співупорядницею першої (і наразі єдиної) в Україні антології світової квір-літератури «120 сторінок “содому”». Є лавреаткою перекладацьких та літературних нагород – в тому числі, першої премії Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» у номінації «Поезія» (2010) та премії Стівена Спендера / Йосипа Бродського (Stephen Spender / Joseph Brodsky Prize) 2012 року. Співпрацювала з Англійським ПЕН як експертка в галузі україномовних перекладних проектів. Є членкинею Українського ПЕН-клубу.
