Унікальна знахідка: історики виявили зошити вчителя із записами та поезіями про голод у 1930-1933.
Про це в ефірі Громадського радіо розповіла Оксана Юркова, історикиня, дослідниця української історіографії першої половини ХХ століття, кандидатка історичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ.
— Оксентія Мусієнка знають літературознавці, він був посмертно прийнятий у Спілку письменників України в середині 80-х років, — сказала вона. — . Вірші його друкувалися і раніше, але друкувалася інтимна лірика і відредаговані радянські вірші. А виявилося, що це дуже глибокий поет, прозаїк.
Оксентій вчителював у 30-х роках. У 39-му році його мобілізували до Червоної Армії, його частина потрапила в країни Балтії.
Він писав про все, що відбувалося навколо нього. У нього є вірші історичної тематики про те, що відбувалося під час української революції на Іванківщині. Про єврейські погроми, які вчиняли військові частини під командуванням отамана Струка. Якщо порівнювати з тими джерелам, які є — це детальний опис, і він, очевидно, є вірогідним. Колгоспи, лікбези, спротив колективізації, голод — все це він розповідав у віршованій формі.
У нашому розпорядженні зараз 4 зошити, очевидно їх було більше. Слово «голод» зустрічається майже 40 разів.
«Це вам не люди — скажені звірі.
З блиском червоним на лобі-зорі.
Ось до людей їх підходить аж два.
Разом запитують: де голова?
Голови схилені мертво, мовчать.
Очі набрякли від плачу в дівчат.
Очі зажурені в старших жінок,
І на вустах хтось повісив замок,
Щоб не казати ні слова про те,
Як їх повстало аж сотня людей.
Сотня голодних, напівнеживих,
під керівництвом голови…»
У Вікіпедії та біографічних довідках про О.Мусієнка сказано, що він загинув у бою під Вязьмою 6 жовтня 1941 року. Однак це теж легенда. Насправді він загинув, ймовірно, десь наприкінці грудня 1941 року в шталазі 352 (шталаг — скорочена назва концентраційних таборів німецького Вермахту для інтернованих військовополонених — ред.) біля села Масюковщина під Мінськом. Він разом з багатьма червоноармійцями потрапив у полон під Вязьмою.
Про те, що він був у полоні, в родині знали і мовчали (бо загинути в бою у Радянський час було почесно, а загинути в полоні — це накладало печатку зрадника, і про це намагалися мовчати). Зберігся його лист із полону, де він просив його врятувати. За ним їздила його сестра разом із односельцями, шукали його в тому шталазі, але не знайшли. Очевидно, на той час він уже загинув.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі.
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.
