Тарас Яресько: «Пережитий досвід може відтворюватись у віршах через роки…»

0
336

Тарас Яресько поет і лікар. Лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов 2020».

Тарас Яресько народився 1986 р. у Вінниці. Вищу освіту здобув у Вінницькому національному медичному університеті ім. Пирогова. Працює за фахом лікарем-неврологом в міському лікувально-діагностичному центрі.

Видав збірку поезій «У ритмі повстання» («Нілан-ЛТД», 2015). Співавтор збірки віршів «Голос крові» (2015). Друкувався в альманахах «Скіфія», «Дух землі», у журналі «Чорнильна хвиля».

Переможець Міжнародного молодіжного літературного конкурсу «Гранослов» за добірку поезії «Нервослів’я».

У дитинстві я мав багато захоплень, але ті речі, якими цікавився, були вельми консервативними навіть для дітей у 90-х, наприклад, колекціонування метеликів, складання власної величезної географічної мапи, ба навіть — читання запоєм книг. Так само це стосується й потягу до написання — років із восьми я завзято взявся за кулькову ручку, щоби базграти на папері перші прозові та поетичні твори, вести щоденник тощо. Кожне з цих захоплень лишило приємний слід у пам’яті.

Після дитячо-юнацьких спроб повернувся до написання поезії зовсім нещодавно. На таку тривалу перерву вплинуло кілька чинників, зокрема те, що я до 25 років був суто російськомовним — виріс у російськомовній родині, ходив у школу з російською мовою викладання, але бажання серйозно творити цією мовою ніколи не мав, розуміючи, у яку літературу це буде внесок і на які процеси в Україні впливатиме. Мій перехід на українську — одна з найважливіших і найщасливіших подій мого життя. Мої стосунки із сучасним літературним процесом — на стадії, так би мовити, «першого поцілунку», яким для мене стала перемога у престижному конкурсі «Гранослов» наприкінці 2020-го.

Нині я наснажено працюю над новим матеріалом, новими віршами, маю певні творчі задумки. Я ніколи не обираю заздалегідь, на яку тему слід сьогодні писати, так само не маю тем улюблених чи навпаки. Поезія для мене — це все-таки більше про відтінки, нюанси, нотки, уламки, часто вирвані з різних контекстів і поєднані несподіваним чином. Єдине, чого точно не люблю в поезії, — так це відвертого моралізування і дидактичності.

Я працюю лікарем-неврологом. У медицині дуже важливо ретельно збирати анамнез (відомості, що їх дає хворий або його близькі про умови життя, які передували захворюванню, і про історію розвитку хвороби — ред.). Інколи одне влучно сказане пацієнтом слово про свої відчуття, симптоми може допомогти встановити правильний діагноз. Так само від одного сказаного лікарем слова може залежати настрій пацієнта на тривалий час, його прихильність до лікування тощо. «Слово лікує» — чули ми не раз цю прописну істину. Отже, медицина та поезія перегукуються щонайменше тим, яку непересічну вагу в обох цих царинах мають слова.

Це не таємниця, що сильні емоції, зокрема страждання, здатні сублімуватись у творчість, надати їй незвичної глибини і сили. Усі ми маємо досвід страждань від самотності, болю, утрат. Цей пережитий досвід може відтворюватись у віршах через роки, навіть у періоди цілковитого щастя, адже вірші часто, як і сни, — це нові раптові комбінації зі старих минулих вражень.

Коли я починаю писати, це мов у танці — то я веду слово, то слово веде мене; я захоплений процесом і не думаю над прогнозами чи розрахунками, але якщо створене даруватиме читачу естетичну та емоційну насолоду, я щиро цьому тішитимусь.

Маю кохану дружину, виховую сина. Кохана не просто підтримує мене у творчості, вона перебуває зі мною на одній творчій хвилі, адже й сама пише вірші та вже має певні творчі здобутки. Власне, завдяки поезії ми й познайомилися, тому для нас фрази на кшталт «поезія єднає серця»звучать правдиво.

Підготувала Лідія Половко
спеціально для «Кабінету молодого автора НСПУ»

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я