«Ти мене полюбиш за залізну відданість вкраїнському народу…»

0
174

До Міжнародного дня рідної мови

Про походження свята. Для українців ця дата має свій сенс. Адже століттями «добрі сусіди» й особливо ж ті, що з півночі, котрі називають себе братнім народом, так любили братів-українців і нашу рідну мову, що аж називали  нас малоросами. Й сьогодні їх незаконнонароджений «цар» продовжує справу нищення українців та української мови.

Поміж знищених були й наші земляки. Це талановиті письменники: Микола Кучер, Микола Невидайло, Свирид Мусіяка й наймолодший поміж них Олександр Григоренко.

Тож нині зібралися верхньодніпровські поети в читальній залі центральної міської бібліотеки для відзначення Міжнародного дня рідної мови й ушанування пам’яті визначних земляків. А ще й збіглося так, що знищеному радянською системою Олександру Григоренку 22 лютого мало б виповнитися 84 роки.

Автор цих рядків закцентував увагу присутніх на біографії поета. Адже батько Григоренка був учасником Першої й Другої світових воєн. У Першій був полоненим австро-угорської імперії, а в Другій – німецьких загарбників. У тридцятих роках минулого століття отримав від радянської влади смертну кару, яку замінили на десять років ув’язнення. В другій половині сорокових років знову був засуджений і відправлений до таборів.

Олександр відчув усі принади радянської влади ще з дитинства. Закінчивши сім класів, хотів отримати середню освіту. Та – зась! Сім’я не мала грошей на навчання. Довелося хлопцеві навчатися вдома, а потім скласти екзамени за десятий клас екстерном.

Вірші Сашко писав з дитинства. Коли ж його призвали до війська, він і там творив. Читав свої поезії товаришам по службі. Й поплатився. Шість років мордовських таборів, такий присуд «гуманного радянського суду» за вірші про любов до України, до рідної української мови.

 І хоча Олександр загинув майже шістдесят років тому, він залишив нам у спадок свої чудові вірші. Ось їх і декламували присутні на заході.

 Затим Іван Демченко, місцевий поет, член НСЖУ ознайомив нас зі своїми новими віршами: «Неоголошена війна», «Час не поглине отчого труда», «А на сході російські фашисти». Ольга Шабельська не тільки читала поезії, а ще й співала авторських пісень: «Позлітались чорні хмари», «Совість», а Ніна Кременчуцька прочитала свій вірш «Жінка Україна».

На завершення автор цих рядків задекламував вірш Олександра Григоренка «Бажаній нареченій», написаний ним наприкінці 1961 року під час перебування в таборі.

Цей вірш і сьогодні звучить актуально.

БАЖАНІЙ НАРЕЧЕНІЙ

Ти мене полюбиш не за пісню.

Ти мене полюбиш не за вроду.

Ти мене полюбиш за залізну

Відданість вкраїнському народу.

Бо й для тебе іншої любові,

Відданості більшої нема,

Бо пісенній придніпровській мові

Поклялась у вірності й сама.

Та коли я душу буревісну

Переллю в живе життя твоє,

Ти тоді полюбиш і за пісню,

І за вроду, вже яка не є.

Слова з цієї поезії «Ти мене полюбиш за залізну відданість вкраїнському народу» вже стали для місцевих поетів і багатьох жителів міста закликом, зважаючи на чергову грізну хвилю агресії російських загарбників.

Євген Безус, член НСПУ

м. Верхньодніпровськ

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я