Книжка «Мед і Паштет — фантастичні вітрогони» Уляни Чуби перемогла в номінації Дитяча Книга року BBC-2020. Про це повідомляє bbc.com.
Це її дебютна книжка. 38-річна письменниця живе у Львові, виховує двох дітей, працює журналісткою та редактором.
Інтерв’ю ВВС — це її перше в житті інтерв’ю, яке вона дала, а не взяла сама.
З Уляною Чубою розмовляв член журі конкурсу Вадим Карп’як.
Вадим Карп’як: Уляно, я вас вітаю з перемогою в номінації Дитяча книга року-BBC. І почну розмову з найпростішого і найочевиднішого запитання. Коли ми прочитаємо про нові пригоди цих фантастичних вітрогонів?
Уляна Чуба: Продовження я вже пишу, але пишеться воно досить повільно, тому що, як і у першій книзі, я намагаюся придумати багато сюжетних поворотів, наситити історію подіями, а для цього потрібен час. Сподіваюсь, до наступного нового року книга буде.
Вадим Карп’як: Це чудова новина. Уляно, а як так вийшло, що ви написали дитячу книжку? Я знаю з вашої біографії, що ви маєте стосунок до книжок, ви — професійна редакторка, ви працювали з дуже різними вузькоспеціалізованими темами, як-от: економіка, виробництво меблів, але дитячих справ я не знайшов.
Уляна Чуба: Насправді я писала деякий час і для дитячих журналів, короткі оповідання, казочки. А потім я пішла в декретну відпустку, яка плавно перейшла в другу, в якій затрималася з причин, які від мене не залежали.
І я почала думати, як себе з цих оков побуту витягти. І оскільки в мене маленькі діти і ми, звичайно, багато читаємо, я зловила себе на думці, що, можливо, теж можу так написати, а може, і краще.
Ці герої були придумані давно, ще коли моя старша донька була маленькою. Вона вередувала, і я почала їй на ходу вигадувати історію про двох її іграшок — ведмедика і кролика. Кролик став французом, який так смішно говорить, грасує. Це було буквально кілька речень у «вордівському» файлі, а потім я потрапила в такі обставини, коли мені було дуже важливо відчути, що я можу хоч щось контролювати у своєму житті, і я вирішила написати книжку і зробити це дуже добре.
Це мала бути дуже смішна книжна і насичена пригодами. Історія почала розростатися, і мені це сподобалося.
Вадим Карп’як: З вашої відповіді мені здалося, що, на вашу думку, молодші читачі — вибагливіші?
Уляна Чуба: Так. Узагалі для мене було відкриття, що писати дитячу книжку дуже важко. Вона повинна читатися легко, але багато чого треба обдумувати.
Треба продумувати логіку героїв, стежити, щоби всі сюжетні лінії зійшлися в кінці, особливо, коли в історії відбувається багато подій. І я постійно запитувала себе, як це зробити цікаво для дітей, як їх захопити.
Вадим Карп’як: Я згадав Астрід Ліндгрен, яку я страшенно люблю. Її ж Пеппа Довгапанчоха також починалася з оповіді для власної дочки. Але, можливо, Астрід Ліндгрен було легше, адже в її доньки не було стільки можливостей відволікатися від історії, як у сучасних дітей, від комп’ютерів до яскравих іграшок.
Як змусити їх читати простий текст, навіть не комікс, ви про це теж думали, коли писали книжку?
Уляна Чуба: До речі, так само був написаний і «Вінні Пух» (прототипом Крістофера Робіна був син Алана Мілна. — Ред.).
Я ставила собі за мету створити дуже динамічну історію, адже діти — динамічні істоти, вони не можуть довго сидіти на одному місці, а в комп’ютерних іграх картинка постійно змінюється.
Вадим Карп’як: Але коли ви пишете, ви розумієте, що вам доведеться конкурувати з комп’ютерними іграми і мультиками чи в процесі роботи над книжкою вас цікавить тільки її сюжет та його динаміка?
Уляна Чуба: Я про це не задумуюсь. Бо є діти, які не люблять читати, і вони не полюблять це. Ми купуємо їм книжки, пропонуємо почитати, але вплинути на них ми не можемо.
Вадим Карп’як: Вчені кажуть, що можна привабити дітей читанням, якщо подавати їм приклад, якщо читати їм на ніч.
Уляна Чуба: Це поширені поради, але вони не всім допомагають. Ця любов до читання або є, і ти можеш розкрити її в дитині, або її немає. Своїм дітям я підбираю книжку, враховуючи їхні смаки, і, звичайно, я обмежую гаджети. В них є вибір, і вони люблять книжки.
Вадим Карп’як: Зараз література дуже часто пробивається до своїх читачів через екранізації, люди дивляться фільм або серіал, а потім купляють книжку, щоби подивитися, як там було в оригіналі. А як було б краще екранізувати «Меда і Паштета» і кому б ви це довірили?
Уляна Чуба: В теперішніх умовах це виглядає нереально, в це потрібно вкладати великі гроші, і, наскільки я знаю, українські фільми не дуже окупні, люди дивляться фільми вдома.
Вадим Карп’як: Але помріймо, ви бачити цю історію як фільм чи мультфільм?
Уляна Чуба: Мультфільм, звичайно. Коли я писала, я настільки занурилася в історію, що герої стояли в мене перед очима, і я бачила це як мультфільм. В мене навіть виникла думка, можливо, я вже десь читала цю історію і забула.
Бо вона надто гладко в мене складалася. І тоді я швиденько загуглила імена, основні сюжетні лінії, але ні, не було такої історії. Я настільки захопилася нею, настільки в неї повірила, що почала сумніватися, чи я її вигадала.
Вадим Карп’як: Після написання книжки ви, можливо, уважніше стежите за українською дитячою літературою?
Уляна Чуба: І до написання книжки теж.
Вадим Карп’як: А що вас зацікавило у короткому чи довгому списку Дитячої книги року, а може, і не тільки дитячої?
Уляна Чуба: Я, звичайно, планую прочитати «Планету полин», бо Оксана Стефанівна одна з моїх улюблених письменниць, і для мене велика честь була побачити свою фотографію поруч із її фотографією. Я відкрила її твори ще студенткою і завжди намагалася потрапити на зустріч із нею.
Мені сподобалась книжка «Непосидючка», в неї дуже оригінальна ідея. Діти дійсно постійно рухаються, а в нас прийнято їх зупиняти, а це насправді неправильно. Але загалом мені цікаво прочитати всі книжки, вони ж відібрані експертами.
Вадим Карп’як: Ви згадували Мілна, який писав для дітей, але в нього є серія і прекрасних дорослих романів, про Джоан Ролінг і говорити нема чого. А Уляна Чуба після такого успіху не думає і для дорослих написати книгу?
Уляна Чуба: Ні, поки що я не маю нічого нового сказати дорослим. Для дітей я би хотіла написати веселу книжку, для дорослих переважно пишуть книжки серйозні, сумні, а такого вже досить.
Вадим Карп’як: Але дорослим не завадить весела, життєрадісна книжка.
Уляна Чуба: Так. До речі, є така світова тенденція, що батьки не дуже охоче купують дітям книжки на серйозні теми, і я довго над цим думала, і все ж таки мені хотілося написати щось гумористичне, бо мені дуже подобається, коли діти сміються.
Вадим Карп’як: Віддаю належне вашому вмінню під цією веселістю подати і серйозні теми. У рецензії на «Меда і Паштета» я вже писав, що це двошарова книжка, вона, з одного боку, для дітей, але й для дорослих. Я там бачив окупацію Криму, проблеми довкілля, проблему з гаджетами, про яку ви казали. Вона так читається.
Уляна Чуба: Я намагалася легко подати ці теми і спочатку навіть не думала про них. Це мала бути весела, розважальна, пригодницька повість для дітей.
Перша частина більш нейтральна. А коли я думала над другою частиною, я захотіла цьому французу Паштетові показати наші Карпати, те, чим ми пишаємось у Карпатах, ринок вишиванок, борщівську вишиванку. Але довелося також показати і те, чим ми не пишаємось — сміття.
Буквально цього літа ми їздили із сім’єю на Закарпаття в село Колочава, відоме гарне село, в якому є десять музеїв, але жодного смітника, і дуже багато сміття повсюди. Чому так відбувається? Було дуже боляче не це дивитися.
Книга «Мед і Паштет» тоді вже друкувалася, і я подумала, що це дійсно дуже болюча тема для нас.
Дорослих книжка, звичайно, не переконає, але я покладаю надії на дітей. Бо як казав ведмедик Мед: «Ліс — це ж дім для нас усіх».
