Це вже п’ята кишенькова книжечка, що створили запорізькі письменники з часу повномасштабного вторгнення російських нелюдів. І для підтримки бойового духу українських захисників через волонтерів такі збірочки відправляють на фронт. Минулого року побачили світ книжки Вікторії Забави «Словом і римою», Рогозяного Діда (псевдо) «А й надія – від слова «дія», Пилипа Юрика «Чхаю на Пупу» та колективна — «Ми виковуємось у народ».
У нинішньому мистецькому заході взяли участь спонсор видання Сергій Ольшанський, керівниця Запорізького волонтерського центру «Солдатський привал» Галина Гончаренко, запорізькі письменники, працівники бібліотеки та всі охочі. Модерувала презентацію голова Запорізької обласної організації НСПУ Ольга Стадниченко.
Зважаючи на тривожну ситуацію, проведення презентації одразу перенесли в приміщення, призначене для перебування під час тривоги, й недаремно — щойно розпочали, як прозвучала сирена.
— У цих кишенькових книжечках можна прочитати сокровенні думки наших письменників про те, що нині відбувається, — зауважила Ольга Стадниченко. — Час, що прийшов, нас надзвичайно змінив. Ми ніколи не думали, що бажатимемо один одному провести тихо ніч, дожити до ранку, зустрітися. Ми не знаємо, що нас чекає завтра: побачимось іще, чи, можливо, якась ворожа ракета прилетить і позбавить життя наших людей. Але в письменників у цій ситуації залишається єдина зброя – слово.
Пані Ольга наголосила, що презентація нової збірки членкині НСПУ Віри Коваль «Ті, що йдуть крізь вогонь», відбувається в переддень Дня Соборності — офіційно його святкуємо з 1999 року, але ще ніколи так близько не стояла Україна до втрати своєї незалежності. Ми стоїмо зараз майже на краю прірви. Після цього Ольга Олександрівна зачитала вірш, що дав назву збірці.
Ось лише кілька рядків:
Там палає земля, у диму вся округа.
Вже й сам демон війни утомився, либонь.
Небо важко тримать, хилить плечі напруга,
Та не гнуться вони, ті, що йдуть крізь вогонь.
Ну а наші серця тиснуть смуток і туга,
І свої молитви ми шлемо їм вдогонь
За батьків і синів, за коханих, за друга,
Щоб вернулись живі ті, що йдуть крізь вогонь.
На презентацію запросили спонсора видання збірки Сергія Ольшанського, котрий зауважив, що допомагати у благій справі — обов’язок і держави, й кожного громадянина України — як бізнесмена, так і волонтера. І додав:
— Не зовсім справедливо буде сказано, що це моя заслуга – це допомога видавничої компанії «Профі Принт»: вони робили набір і випускали тираж. Ми з ними давно працюємо. Я лише звернувся за допомогою, й вони допомогли нашій авторці видати книжечку. Із 2022 року наша родина, після того, як 11 серпня загинув наш син, займається волонтерством.
Віра Коваль запропонувала вшанувати хвилиною мовчання всіх загиблих на цій війні.
Після цього розповіла, як народжувалися вірші збірки. 2014 року, коли все розпочиналось, воєнні дії були далеко від нас і не завжди зачіпали. Відтак додала:
— А ось коли вдарило тепер, отут ми вже зрозуміли остаточно, що жодні домовленості не допоможуть. Ворогів треба поставити на місце або, як кажуть, на перезавантаження. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських окупантів, я місяць перебувала в ступорі й нічого не могла писати. Уже згодом оці переживання, відчуття, спостереження почали виливатися у вірші. Деякі поезії написані з 2014 року під час так званої АТО. Прагнула якнайшвидше видати збірку: не хотіла чекати кінця війни, а саме зараз передати захисникам, щоб читали.
Учасники творчої зустрічі мали змогу почути вірші з вуст авторки. Першим прозвучав твір «Прийшла несподівано в край наш біда», написаний 2014 року, а далі – новіші: «Загублене ім’я», «Розстріляний сад», «Україна – це гордо», «Летять наче кров із аорти», «Гірчать полини», «Калинова гілка», «То війна: і нальоти, й бої».
Нову збірку авторка подарувала обласній бібліотеці. Завідувачка відділу краєзнавства книгозбірні Тетяна Паливода подякувала й сказала, що, коли слухала вірші, були неймовірні відчуття. Також висловила радість, що тираж збірки дозволяє поділитися з бібліотекою та захисниками.
Частину книжок Віра Коваль вручила під час презентації волонтерці Галині Гончаренко для передачі на фронт. Пані Галина очолює Запорізький волонтерський центр «Солдатський привал» — більше семи років українські воїни можуть знайти тут прихисток та допомогу.
Галина Гончаренко подякувала за книжки й сказала:
— Нам зараз не до веселих пісень. Ці вірші нині саме про те, що ми всі відчуваємо. Дуже боляче втрачати дітей. Ми з паном Сергієм поховали своїх синів, які загинули на фронті. Хтось поховав друзів, знайомих, сусідів. Ми розуміємо, що йде війна й чому так стається. Українці – найталановитіша нація. Пані Віра пише неймовірні вірші. Знаю її давно. Вона часто приходить у «Солдатський привал», знає, чим ми займаємось. Ці книжки поїдуть на фронт. Найближча поїздка – в район Гуляйполя і донецький напрямок, безпосередньо до бійців. Дякую за кожне ваше слово!
На зустріч завітав відомий гуляйпільський краєзнавець, журналіст Іван Кушніренко. Разом із Вірою Коваль вони навчалися на філологічному факультеті Запорізького державного педагогічного інституту в одній групі.
— Вона вже тоді писала вірші, але була дуже скромна дівчина, нікому не показувала, лише найближчим товаришам, — розповів Іван Кирилович. — Сьогодні я слухав поезії з нової збірки. Хочу зауважити, що порівняно з тим, що вона писала до війни, це мелодійні, співучі твори. А які гарні в неї пісні! Але сьогодні правильно тут говорили, і я це підтримую, що слово – це зброя, справжня зброя. Згадали Гуляйполе. Я — із Гуляйполя. Місяць ми з дружиною сиділи в підвалі з думкою: перелетить чи не перелетить через нас. Коли вже пів вулиці виїхало й залишилися лише собаки, коти й кури, тоді наші нерви не витримали й ми також виїхали звідтіля. Ми знаємо, що це таке. Правильне рішення – хлопцям на передову треба нести гостре слово, щоб воно збуджувало, давало наснаги й вело бійців до перемоги. Вороги Запоріжжя не візьмуть. І Гуляйполе не візьмуть! Нелюди б’ють його з п’ятого березня. Вони забули, куди прийшли. Це ж Махноград! Це Запорізький край! Вітаю тебе, Віро, із новим творчим доробком!
Член НСПУ Микола Білокопитов також схвально відгукнувся й подякував Вірі Коваль за літературне свято серед напруженості сьогодення, підкресливши її активну життєву позицію й участь у поетичному житті Запорізького краю.
Членкиня НСПУ Валентина Кравченко також схвально відгукнулася про почуті вірші Віри Коваль:
— Сьогодні я слухала про тих, хто тримає небо. Я родом із Сумщини. Із мого роду четверо беруть участь у цій війні. Одного племінника поховали у вересні 2022-го. Він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, офіцер, залишилися дружина й трирічний син. Улітку я не могла не поїхати на Сумщину. Через Полтаву. Брат показав Охтирку. Їхній син Дмитро, випускник Харківського університету також на фронті.
Серед учасників творчої зустрічі виникла дискусія щодо кількох віршів, що авторка позначила як можливі пісні. Вікторія Сироватко була здивована, що Віра Коваль уже показувала композиторам «Марш запорозького воїнства», задуманий як пісня, але їй сказали, що вірш зараз передчасний.
— Чудова пісня! Вона зараз потрібна: не потім, не після війни, а зараз, коли в тебе стріляють. На жаль, я не пишу музики.
А потім авторка прочитала вірш «Побажайте нам удачі» — такий актуальний нині для наших захисників, котрі вірять у перемогу, щодня стримують ненависного ворога, що не визнає законів війни й спрямовує свої підлі дії проти мирних людей;
З перемогою чекайте
Ви додому нас.
Розіб’ємо супостата,
Як було не раз.
Захлинеться кат смердячий
У своїй злобі.
Побажайте нам удачі-
Ідемо у бій.
На завершення мистецького заходу Ольга Стадниченко висловила спільну думку:
— Ми обов’язково переможемо! І не лише завдяки тій зброї, яку нам надає Захід. Ми переможемо завдяки нашому слову, нашому духу і нашій нескореності. Десять місяців триває широкомасштабна війна, а скільки наш народ створив про наших ворогів гумористичних і сатиричних творів, мемів, насмішок. Уже навіть від цього вони деморалізовані й мають розуміти, що прийшли боротися з тими, хто незборимий.
Член НСПУ Пилип Юрик уже встиг прочитати збірку Віри Коваль «Ті, що йдуть крізь вогонь». Після зустрічі він поділився враженням від прочитаного:
— Збірка дуже актуальна. Кожна поезія Віри Коваль зачіпає душу. На тлі низькопробних віршів і пісень-бринчалок, що нині, на жаль, іноді чуєш по радіо чи телебаченню, твори пані Віри високохудожні, пісенні. Упевнений, що жоден її читач не залишиться байдужим. І будуть композитори, які напишуть гарну музику на ці слова. Найбільше мені сподобався вірш про понівечений сад. Тут – образ усієї України. Так, зараз зруйновані наші будинки, вулиці, села й навіть міста, але всі ми, як отой сад, відновимося, зазеленіємо. Цвістимуть наші сади, з руїн підніметься наша рідна держава, стане найкращою в Європі!
Віра СЕРЕДА, членкиня НСЖУ
Запоріжжя
Прокоментуєте?
