ЗНОВУ ЗА СТАРЕ? Скільки можна наступати на граблі? Звідки, з яких совкових щілин вони лізуть, звідки беруться ці вихватні, яких навіть кривава війна нічому не вчить?
Міністерство освіти і науки України вилучило з числа обов’язкових предметів історію України при складанні мультипредметного тесту замість ЗНО. Тепер історію України можна вибрати з-поміж інших, як то: одна з іноземних мов, біологія, фізика і хімія.
Для чого молоді, котра вступає в життя, знати історію? – міркують ідеологічно сліпі (в кращому разі) чиновники. Адже, за їхньою логікою, головне в житті – вміти рахувати гроші.
Насправді знання правдивої історії – потужна зброя в боротьбі проти ворога, і саме тому російський фашизм намагається знищити нашу ідентичність, яка проявляється насамперед у культурі як надзвичайно важливому чиннику формування національної свідомості.
Що, недолугі чиновники з МОН цього не розуміють?
Чи досі «не дозріли»?..
ПАМ’ЯТАЄТЕ, ЯКИЙ ШКВАЛ ДИСКУСІЙ викликала заява Секретаріату Національної спілки письменників України про необхідність закриття в Києві музею російського письменника Булгакова? Хоча багато хто підтримав нашу заяву, але чимало захисників музею імені автора «Белой гвардии» виявилися серед, скажімо так, «україноцентричних» громадян (не кажу вже про рафінованих «узкоязичних» чи окремих міністрів, один із яких почав телефонну розмову зі мною з провокативного «Яка справжня мета письменницької ініціативи?»). Для мене це не було дивиною, тому що прозрівання і прозріння – тривалий і складний процес, надто якщо людина була вихована в системі совєцьких чи общєдємократічєскіх координат. І особливо, якщо її внутрішня культура – на рівні плінтуса, а потреби пізнання сучасного світу і його проблем обмежуються на рівні фейсбучного бла-бла або ж липкого «бабла».
РАЗОМ З ТИМ, процес колективного та індивідуального прозрівання триває. Це бачимо за тим, як суспільство позбувається чужих і ворожих знаків і символів – топонімів, пам’ятників тощо. Але до прозріння ще дуже далеко. Тим більше що влада переважно – це національно та ідеологічно стерильні чиновники й депутати різних рівнів, котрі прийшли під зеленими знаменами популізму. Вони значною мірою залишаються такими ж, незважаючи на те, що суспільство і його настрої кардинально міняються. Поодинокі з них, цілком можливо, зробились українськими патріотами; котрийсь, меткий та проворний, перевзувся в повітрі, але більшість, думаю, пливуть за течією, сподіваючись якось пропетляти цей непевний час, щоб і надалі стригти жирні купони. Не кажу вже про відверто антиукраїнських персонажів. Невже досі хтось думає, що пов’язана з багатьма умовностями (виховання, середовище, бізнес, зобов’язання) людина може так легко змінити політичні переконання? Не будьте простаками. Наша політична наївність дуже дорого коштує нам самим, нашій державі, і може коштувати нашим дітям і онукам. Господь не лише тяжко випробовує українців, а й страшно карає нас – за легковажність і благенькі ілюзії впродовж тридцяти років Незалежності. За намагання проскочити «між крапельками» – між цивілізованим демократичним Заходом і дикою кривавою тайгою, «подоївши» і тих, і тих. Адже чорти прийшли на нашу землю тому, що ми їх заклИкали – своєю «багатовекторністю», «нашим і вашим», «толерантністю» до ворога, геополітичним засліпленням…
Лише люта війна змусила нас, перед прірвою знищення, почати позбуватися смертельно небезпечних ілюзій. На жаль, цей процес ще далекий до свого завершення. Шквал емоцій довкола музею Булгакова – красномовне цьому підтвердження. Для багатьох українців, на превеликий жаль, умовний Булгаков досі залишається ближчим ніж Бандера…
Адже це «велика російська культура! це ж світова література!..»
Відтак пропоную своєрідний тест (подібно до «Чий Крим?»): Бандера чи Булгаков?..
Щоб завершити цю тему, скажу: я особисто переконаний, що рано чи пізно державне фінансування музею Булгакова припиниться і він буде закритий, а там буде український музей. Якщо хтось із любителів «булгаковщини» захоче його реанімувати, то хай знаходить інше приміщення і фінансує з власної кишені, але коли в такому музеї бодай трохи засмердить «русскім міром», реакція відповідних українських служб має бути миттєвою і жорсткою. Якщо ми не хочемо, щоб наші внуки мали справу з свинячорилими фашистами, котрі, керовані новим путіним-распутіним, на плечах Булгакова, Пушкіна і Достоєвського знову прийдуть нас «асвабаждать» танками і ракетами, ми не маємо права забувати страшні уроки історії і після нашої перемоги дозволити, щоб у громаді культивувалися і пропагувалися чужі нам наративи. Адже це – смердючий гній, в якому множаться смертельно небезпечні паразити «русского міра».
ЩОДО «ВЕЛИКОЇ РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ». Пам’ятаєте, що саме так, коментуючи скандал довкола булгаковського музею, висловився один самозакоханий ютуб-нарцис. Мовляв, не треба відгороджуватися від «великої російської культури», бо «ізоляція від Росії не допоможе…»
А ще цей маститий мультикультураліст резюмував, що «у нас полікультурна країна». «Я не дам побудувати з України велику країну з маленькою культурою…», — надимаючи щоки додав він і загрозливо помахав театральним пальцем усім свідомим шароварникам і затятим бандерівцям…
Аякже, «велика російська культура» – на відміну від «затрапезної», «в гною» «з-під солом’яного хліва» маленької української культури. Полюбуйся, Україно, яку «велику культуру» приніс з собою цей зброд убивць, мародерів і ґвалтівників…
Днями цей артист самодіяльного театру продемонстрував свою справжню сутність, виллявши, після страшної трагедії в Дніпрі, каламутну воду на млин брехливої рашистської пропаганди.
Тепер, коли цього персонажа вивели на чисту воду, він дозволяє собі публічно заявляти, що українці у війні навряд чи переможуть.
Відтак не сумніваймося, що, на жаль, нам після нашої перемоги ще доведеться мати справу з латентними спадкоємцями «русского міра». Вони знову будуть нам казати, щоб ми своїми «шароварами з Бандерою» не заважали їм жити…
ПАМ’ЯТЬ – РІЧ НЕБЕЗПЕЧНА. Відтак цитую (в оригіналі) іншого «великого державника»: «Миллионы украинских граждан исторически тяготеют к русской культуре, да что там тяготеют – просто являются носителями русской культурной традиции. Наша задача – сделать так, чтобы они не чувствовали себя чужими внутри украинского политического проекта» (Борис Ложкін, глава Адміністрації Президента України 2014—2016 років. «Четвертая республіка»)…
Без коментарів…
ВИ, ПАНОВЕ «ОБЩЄДЄМОКРАТИ», РАЗОМ З ЗАПРОДАНЦЯМИ І ПРИПЛЕНТАЧАМИ зробили все для того, щоб «русская культурная традіция» прийшла в Бучу, Ірпінь, Бородянку, Маріуполь… Її «носії» з свинячими азійськими рилами булгакових не читали і навіть не чули про таких, а унітазами користуватися не вміють… Проте охоче відгукнулися на озвучене ложкіними «тяготєніє» українців до їхньої «вєлікої культури», і з глибин Азії прийшли нас «асвабаждать»…
Сфера культури – одне з жорстоких і фронтальних полів битв за майбутнє України, за нашу ідентичність, а відтак, за нашу опірність геополітичним загрозам ХХІ-го століття і нашу спроможність вижити як українці і передати наш унікальний спадок – культуру, мову, історію, віру, Традицію – нашим нащадкам.
Ми не маємо права програти цю битву…
Михайло Сидоржевський
