З фаянсу – із гірським тонким узором
горнятко клаповухе і прозоре
залишилось – сирітка – від сервізу
роками перебитого на кухні
тонкі фужери і пузаті кухлі
і пишні вази моцні як залізо
стоять у черзі щоби хтось із ними
підтримував співзвучність й дзенькіт рими
передзвін скла – щоби у їх жолудки
налився дощ – щоби вода цвіла
щоби горнятко на краю стола
зігріте чаєм не змогло забути
усіх хто доторкавсь щораз до вушка
чиї вуста немов м’яка подушка
чиї слова підживлювали стіл
і чий трикутний й прямокутний лікоть
не забував води у чай долити
коли фужери ниділи пусті
горнятко свідок і учасник часу
коли змінили на папір й пластмасу
господарі – потрощений сервіз –
йому вділили місце у підшафку
для нього чайник паротягом пахкав
свистів дроздом і навіть морщив ніс
воно прибуло у цей дім з Китаю
куди життя нас тільки не кидає?
та з часом потьмянів його узір
і річка що з гори у діл стікала
за синю лінію у білий сніг втікала
а білий сніг нагадував папір
його хотіли викинути з дому
воно забилось в дальній кут – й потому
господарі забули про горня
ніхто його не напував не ніжив
хіба фужер з надщербленою ніжкою
стояв як ферзь над тінню пішака
мені дісталось на блошинім ринку
горня із вухом – із безмовним криком
з фабричним номером – з розмов і чаювань
останнє із розбитого сервізу
з китайського паперу глини рису
з провінції можливо що Юньнань
Прокоментуєте?
