Борис Фінкельштейн, «Новий Декамерон…» у перекладі Ігоря Павлюка

1
534

Борис Фінкельштейн
(Іспанія)

Новий Декамерон, або Розповіді біля каміна

Переклав Ігор Павлюк

День десятий
«Хто має вуха, нехай почує»*

Подув сильний вітер. Довгі шлейфи снігової куряви піднялися над вершинами гір. Кататися можна було тільки в закритих від вітру місцях. Дорогу замело, відчутно похолодало.

«Де воно, це глобальне потепління? – подумав я, щулячись від пронизливої хуртовини: Мабуть, сьогодні можна було б зібратися і до вечері». Рано потемніло, і вечеря теж була раніше. Після стаканчика К’янті, камін потріскував особливо затишно. Всі поглядали один на одного. «Ну, хто найхоробріший?» Тривале мовчання перервав літній італієць.

«Моє ім’я Антоніо, – почав він. – Я священик католицької церкви в Мілані. Висвячений у сан досить пізно – у тридцять років, а зараз мені вже під шістдесят. На гірських лижах катаюся з дитинства. У церкві це не забороняють, тому їжджу ненадовго взимку в пристойні місця. Служу літургію, викладаю богослов’я в католицькому університеті Святого Серця. Так вже багато років. у сферу моїх наукових інтересів входить історія церкви, порядок богослужінь і багато іншого. Складні філософські, історичні і богословські питання, висока наука, але є ще і проблеми, що хвилюють простих людей на житейському рівні. Це теж входить у функції мого служіння. Свого часу я був одружений і щасливий. Вона пішла від мене назавжди в розквіті молодості, потрапивши в автомобільну аварію. Саме після цієї трагічної події я вирішив присвятити себе церкві. Після висвячення на мене, як і на інших служителів церкви, поширена дія целібату**. Тому дітей не маю, а найближчими родичами є племінники.

Багато років я спостерігаю навколишнє життя у всіх його проявах. До мене зі своїми питаннями та проблемами часто звертаються парафіяни. Згодом я став робити певні висновки із оцього потоку інформації. Все-таки я ще і вчений. У сфері моєї особливої уваги, вивчення і дослідження завжди перебувала книга Одкровення Іоанна Богослова, або як її іноді називають – Апокаліпсис.

«Одкровення…» написано апостолом Іоанном, засланим на острів Патмос, у другій половині першого століття від Р. Х. Церква розглядає Апокаліпсис, як пророчу картину про останні часи світу і події, які вчиняться перед другим пришестя Христовим на землю і при відкритті Царства Слави, уготованого всім істинно віруючим християнам. Жорстокі сторінки реальної земної історії не раз спонукали віруючих вважати, що їх час якраз і передує Другому Пришестю; шукати в навколишньому світі ознаки наближення останньої битви добра зі злом.

Дійсність іноді мала схожий вигляд, але потім незмінно відбувалося відновлення зруйнованого буття. Зрозуміло, що з віком у кожного з нас неминуче виникає передчуття свого особистого Апокаліпсису. Можливо тому, в Одкровення так багато різних тлумачень, написаних майже виключно вельми віковими дослідниками. Але, ось зараз, зовсім особливий період. Дуже схоже, що людство відчутно наближається до завершення своєї Програми. Змінюються умови життя на планеті Земля. Створення Всесвітньої Мережі призвело до незворотних змін стосунків у суспільстві, планетарному об’єднанню різноманітної інформації, баз даних, знань, інтелектуальних можливостей. У колишні часи наголос робили на розвитку особистості, індивіда, саме він був носієм знань, творцем нової інформації. Тепер все є в Мережі, достатньо туди зазирнути. Правда, інформація не завжди правдива, але це вже не є основним критерієм при її засвоєнні. Розвиток цифрових технологій може незабаром призвести до виникнення штучного інтелекту. Тобто, людина, творіння Боже, живе за встановленими для неї правилами, сама намагається створити щось, що буде функціонувати за створеною вже ним програмою. Принаймні на початковому етапі, а там хто знає, чим будуть мотивовані у своїх діях творіння людські. Це якась нова еволюційна зміна, але радше спроба змінити саму людину.

Згідно зі Святою Біблією провісники останніх подій нашого Світу – чотири вершники Апокаліпсису. Вони з’являються один за одним, кожен після відкриття чергової печаті – перших чотирьох із семи печатей книги Одкровення.

Існують різні думки, що уособлює кожен вершник, але найчастіше їх називають: «Чума, Війна, Голод, Смерть». Чума їде на білому коні, його іноді ще називають Завойовник; Війна – на рудому коні, його ще можуть називати Розбрат; Голод – на вороному коні; Смерть – на блідому коні.

Господь закликає їх і наділяє силою.

У двадцятому столітті багато хто вважав, що грип Іспанка – це і є біблійна чума, а потім були і війна, і голод, і смерть. Але, ні – це минуло. Однак, радикальні зміни людської цивілізації до кінця двадцятого століття небезпечно прискорилися, виникли численні нові загрози, як рукотворні, так і природного штибу. Ось зараз, дивлюся я, і здається мені, що знята вже перша печатка і скоро побачимо ми вершника на білому коні. У далекому Китаї у кінці грудня виникла звідкись нова небезпечна інфекція, і схоже, що буде рухатися вона в наш бік, захоплюючи світ.

Щоби не бути голослівним, скажу на чому грунтуються мої припущення. Серед святих книг і богословських текстів є канонічні, загальновизнані, а є апокрифічні різного рівня достовірності. Апокаліптичні тексти відомі з давніх часів. Деякі з них, як книга Еноха, наприклад, одночасно увійшли до складу і канонічних документів теж (так книга Еноха – до складу Ефіопською Біблії). Але все питання в термінах. Існують давні апокрифічні тексти ще дохристиянських часів, які говорять про терміни Страшного Суду. Вони в різних джерелах варіюються від восьми до десяти тисяч років, рахуючи від створення світу. Ці джерела не канонічні, що не увійшли до складу Старого Завіту, тому ми можемо приймати їх пропозиції, чи ні – все залежить від віри, але не можемо зовсім ігнорувати. Нагадаю, що в католицькій церкві загальноприйнятою є думка, що створення Світу відбулося від 4713 до 4004 років до Р. Х.

Порахувати, то й небагато вже залишилося, з огляду на досить довгі періоди останніх днів, викладені у книзі Одкровень Іоанна Богослова.

Істина не завжди доступна людині, а абсолютна істина недоступна принципово, і може бути отримана тільки в одкровенні.

Невіра, скептицизм, заперечення основ – характерні для нашого часу і є ознаками морального занепаду нашої цивілізації. Людина слабка і грішна. Але потрібно проживати кожен день, як останній, з доступною нашому розумінню істиною в серці і вірою в душі, і тоді всі ці неминучі події не застануть над зненацька. Порятунок людей в тому, щоб завжди бути на боці сил добра».

Із цими словами падре Антоніо завершив свою проповідь – на розповідь це вже не дуже схоже. З поваги до його сану і змісту сказаного, ніхто не заперечив, а через недостатнє знання предмет і питань не ставили, хоча навколо каміна були присутні і люди інших релігійних конфесій. Потихеньку всі почали розходитися, завтра нас чекав новий день.

Пора було йти і мені. Піднімаючись в номер дерев’яними різьбленими сходами, які химерно звертали на кожному поверсі в інший бік, я подумав: «Все-таки, целібат нелегке випробування для католицького священика. Важко чоловікові одному, і сумні думки частіше приходять йому в голову; він песимістичніше дивиться на світ. А істина? Так, людині не дано її пізнати в повному обсязі, особливо на рівні таких вселенських понять». Із цим і пішов спати, розраховуючи, що все буде добре. Як же я помилявся!

Зараз, коли я дописую цю розповідь, кінець березня 2020 року, і з часу нашої останньої зустрічі з падре Антоніо минуло всього два з половиною місяці.

Однак, як змінився світ. Ось, я сиджу в глибокій облозі і повному карантині у своєму будинку в передмісті Барселони. В Іспанії бушує епідемія, мор. Кожного дня хворіє кілька тисяч людей, і багато вмирає. Ще важче в Північній Італії (Ломбардії), де служить падре Антоніо. Там людей помирає дуже багато, кілька сотень на день, у тому числі часто медичні працівники і католицькі священики. Щиро сподіваюся, що з падре Антоніо нічого поганого не сталося.

Ця пандемія, може бути і не найсмертоносніша в історії людства. Так, летальність епідемій віспи і холери досягала тридцяти відсотків, а Чорної смерті (бубонної чуми) – до дев’яносто відсотків. Але ця дійсно викликає у сучасної людини якийсь містичний жах. Справа, напевно, в тому, що епідемія реально показала людству, як мало воно може перед обличчям серйозних випробувань. Схоже, ми обманювалися щодо себе, зарозуміло перебільшуючи свої знання і досягнення. Ситуація фактично повернула нас у ті часи, коли сучасна медицина ще не існувала. Поки ми можемо розраховувати тільки на можливості власного організму і допомогу друзів.

Ось він – вершник на білому коні. Як сказано у Шекспіра: «Чума на обидва ваші будинки»***. Мав рацію падре Антоніо, потрібно було раніше про це думати з істиною в серці і вірою в душі.
Можливо, час ще є, і вдавшись до своєчасних заходів, ми не побачимо Вершника на коні рудому. Пора вже людству стати старшим і мудрішим, позбутися злоби і взаємної недовіри, навчитися спільно вирішувати проблеми, які ставить перед нами доля, незалежно від особистих політичних і релігійних поглядів, або їхню відсутність.

Взаємна ненависть страшніша за епідемії і земні катаклізми. Великий американський поет Роберт Лі Фрост написав про це так:

«Одні кажуть: світ цей помре у вогні,
А інші твердять про лід.
Я довго жив, і здається мені,
Що знищить вогонь цей світ.

Та якби хто-небудь мені сказав:
Ви двічі загибель ждіть,
То я дивуватися би не став,
Ненависть грубша, ніж лід.

Байдужість, вона холодніша від
Вічних отих льодів.
Якщо у вогні будуть ще живі,
То лід згодиться тоді.

Уже ясно, що пандемія змінить наш світ. Сподіваюся, що у кращий бік. Принаймні, я на це розраховую.

Барселона. 03.2020

  • * Із «Одкровення Іоанна Богослова» (Апокаліпсис).
  • ** Целібат – обітниця безшлюбності.
  • *** В. Шекспір, «Ромео і Джульєтта».
Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

Добавить комментарий для До уваги перекладачів: долучайтеся до нового проєкту журналу «Всесвіт»! | НСПУ Скасувати відповідь

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я