Поезії Вікторії Осташ

0
158

невічне царство

на льоду – силуети
хто ходить а хто й сидить
міст метро завмирає
над обширом танучих ліній
над тонкою межею
двох станів річної води
під якою не видко
ні риби ні тίней

лід не тане – не тане
старого життя пірует
над поверхнею вітер
вигулює сиві химери
над задимленим містом
задумливий стигне поет
стогне міст тисне лід
попід серцем завмерлим

неска́зане

Чого являєшся мені
у сні…
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
Іван Франко, 1896

я втратила тебе іще тоді
як підіймались сходами любови

твій голос терп в мені мов на воді
останнє коло випитої крови

шептав на вухо гаряче – до тла
бентежив тіло поглядом неспішним
і пальці бігли шкірою й текла
серцями тиша
іще в тобі неска́зане жило
іще в мені запалював відгомін
твій подих – і лягала на крило
пташина пристрасті між двох любовей…

а вже утрата зріла – помах вій
виявнював знище́нне у горішнім
мій викрик недоквилений в тобі
не став чимсь більшим

###

так не пишуться вірші – я знаю
по рецепти – до лікаря з кухарем
що насправді поезію рухає?
інфузорія… капці скидає…
і босоніж – навпомацки в темряві
…смислів-снів-за-тинами-тіней…
…у-повітрі-на-всохлому-дереві…
наближається до людей…

радіо: диптих

1
і каже – ви мені це розкажіть
інакше це нікому не потрібно

розказую… на третім віражі
розтягується сенсу мікрофібра

як ми його вичовгуємо – час
що ж він мовчав як ми йому звіряли
найтонші рухи мрій думок спіралі
все застрягало – в леті – пломінь гас

а той усе: ви думку донесіть…
а сам не тут – у спогадах барвистих
неначе десь на мотузку висить
волога знимка і поріг не вистиг
і дошкуляють темні голоси…

2
радійний час поділено на трьох
Поділ мовчав левицею морською
ти місто я… шепталися ми троє
принишклий світ – від Києва до Трої
чекав сигналу ніби слова льох
розверзтись мусив і зерно зронити
із черева – у чорний рот землі
розм’яклий сенс невидимий в імлі –
у скриньку втрат (пандорину чи ні –
вже оприявнять новочасні міти)

а ти кажи не дихай (бо фонить)
одразу говори – тривай в етері
слухач радійний – не попса в партері! –
почує і відчує в атмосфері
і жест і погляд і підтекст і мить

перед початком

той світ в тобі який принишк дочасу

те світло ще притлумлене той квас
які от-от розчиняться між нас
і не минуть уже і вже не згаснуть…

цікавість до якої ти не звик
між темних правд і галасливих буднів
до істини веде немов язик –
до києва чий міт неперебутній

ті спогади в тобі – зернина… злак…
що проростає царством нетуземним
інакшого життя нетлінний знак
на шкірі і під шкірою – таємний…

зачаєна в усьому таїна
передчуття тремкі… з тонкого снива
іще довкола точиться війна –
а все певніше прозрівання дива

“Тепла зима. Сюжети міста"
“Тепла зима. Сюжети міста»
Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я