43. Марґо Ґейко. Каліграфія долі

1
1259

Доки бачу

Я обожнюю море – обійми його не тісні.
Карнавали штормів, усамітненість кожної хвилі
Розгойдає удень, споночіє – колише вві сні
Під сонату, що місяць уповні із амфори вилив.

Прохолодна вода опановує бунт і в мені,
Відшліфовує камінь, за пазуху кинутий кимось,
Розмиває «я хочу» в болюче нагострені «ні!»
І чатує, допоки від пристрасних мрій не прокинусь.

Ламінарія тче малахітовий килим для ніг,
І залюблена в море й з капризами мертвих сезонів,
Я дивлюсь, як бурмоче, прибоєм ковтаючи сніг,
Облетілий з корони сосни, що стоїть на осонні.

Я приймаю стихію, розлиту у ночі і дні,
Поки сіль не знесолилась, в бурі ніхто не загинув,
Поки чайки над хвилями, краби пасуться на дні,
Доки бачу над морем обличчя своєї дитини.


Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»

Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний ві́тчим
Накине збрую на коня.

Йому байдужі молитви,
Обойми снігу – не обійми,
Йому не вперше йти на ви,
Прадавня лють – новітні війни.

Але ростуть чужі сини –
Стрункі берези, квіти, трави,
Нема лютішої розправи,
Ніж ніжність ранньої весни.

EVER REST

«Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
Не спинити його ні нестачею кисню,
Ні вітрами, що виють як звірі вночі.

Він без шерпів, для нього приємніше соло,
Підкоряючи волю, приборкує схил.
У легенях печер і усюди навколо
Ті, для кого розколини замість могил.

Їх немало і більшає кожного року,
Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
І не треба тут бути якимось пророком,
Щоби знати – фінали лиш два, а не три.

Він, примруживши очі, здіймаєтеся вгору,
За межею можливостей і на межі,
У відлунні лавин і небесного хору
Вже не видно, де люди, а де міражі.

І стає йому тепло та навіть спекотно
На снігах позахмарного даху землі,
Хоч здається, що часу є скільки завгодно
Та не встиг озирнутись, як раптом зімлів.

На вершині величність – страшніше отрути,
А секунди на холоді варті годин,
За дорогою вгору так легко забути,
Що здіймання наверх – половина ходи.

Марґо Ґейко

Україна, м. Київ

Прокоментуєте?

1 КОМЕНТАР

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я