СПРАВЖНІ ЗОДЧІ
Мізерних тем немає у мистецтві,
водночас є нікчемні штукарі,
а генії підносять у гротеску
земну ходу до віщої зорі.
Так само марних справ немає в часі,
де мостяться базікала дрібні,
бо справжні зодчі в царственому щасті
епоху творять з обрійних вогнів.
Тим більше у житті немає впину
для плину невтоленних почуттів,
що розкриляє ноту лебедину
в безмежності несходжених світів.
КРЕВНЕ СУЗІР’Я
Уся Україна
у кожній сім’ї променіє,
мов кревне сузір’я,
що звершує витвори мрій,
піднесені рвійно
супроти страсних вітровіїв
у сяйво позірне,
воскресле з безодніх завій.
Бо люстро родинне
добу віддзеркалює завше,
як долю Вкраїни,
наповнену сенсом людським,
що пестує днину
любов’ю у покликах наших,
навік ностальгійних,
сповитих в бездонний інтим.
А плетиво роду
плекає закохані душі,
що вірні затишшю
ясних животворних осонь.
Тож віра народу
палає в незайманій ружі,
а янголи дишуть
з людьми у палкий унісон.
ФАТАЛЬНЕ ЗБЛИЖЕННЯ
Багато українських можновладців
тяглося до російського царя,
а мовою зросійщеною святців
гугнявив ієрей до вівтаря.
Отож фатальне зближення збирало
бовванів у радянській кабалі,
а лицарі вітчизни помирали
за вільну днину кревної землі.
І разом з тим новітній тронний блазень
став лізти до московського ярма.
Але народ, як нескоримий в’язень,
визвольні крила в обрій поздіймав.
ВІДСІЧ ФАНТОМУ
Вкраїно, видибай з лихого шоу,
що вводить злидарів у згубний транс,
а лицедій несе в байках мажорних
свій балаганний зрадницький пасьянс.
Тож годі осіняти шоумена
сліпим довір’ям навіть жартома,
бо страдних українців поіменно
пильнують вічні світло і пітьма.
Єднаймося для відсічі фантому
паяца як суспільної біди,
згуртовані у виборі святому
єдиної воскреслої ходи.
ПРЕСТОЛЬНЕ БЛАЗЕНСТВО
До влади плине вискочень химерний
на гребенях народної журби,
яка пряде агонію, мов еру
незмірної суспільної ганьби.
Бо людне віче коронує блазня,
що безоглядний у доборі слів
і ниций у вульгарному екстазі,
далекому від гетьманських щаблів.
А перший день престольного блазенства
несе зневіру зрадженій юрбі,
бо судні смерчі замість благоденства
займаються у страдницькій добі.
СТРАСНІ ЧАСИ
Страсні часи полонять Україну,
бо ниці юди вкотре продають
зорю в житах і мову ностальгійну,
яка несе святу народну суть.
Тож спритні пройди, наче яничари,
знекровлюють країну і народ,
відтак здає запродана почвара
святиню отчу ханові заброд.
Але спасенний голос воскресає
з ілюзій тлінних страдної юрби
і лине у багаття сонцесяйне,
що спопеляє зрадників доби.
РУБІКОН
Укотре люд стоїть на рубіконі
своєї долі, мов на лезі лез,
де просіває братію буфонів крізь сито усевладних піднебесь.
Народу знову дістається вибір
між силами вандалів і творців,
а мудрі зорі в’ють спасенний вимір
в терновому отецькому вінці.
Отож козацький заповіт плекає
найголовнішу заповідь часів,
які в ріллю прабатьківського краю
несуть добірний родовий посів.
ПОЗІРНИЙ ЗЛЕТ
Імперія творча
скликає письменницькі з’їзди
без віщого барда,
бо геній дратує проноз,
безплідних у корчах
супроти співцевого хисту,
що більшого вартий
ніж бранці божественних поз.
Тож сірі письмовці
воліють ганьбити поета,
щоб їхні чернетки
здавалися владним письмом.
Але в гучномовцях
пучина позірного злету
плекає тенета,
що дихають маревним дном.
ЗВЕРХНЯ ПРИХИЛЬНІСТЬ
Гордій на посаді
виказує зверхню прихильність
тобі, як малому
хрещенику волі його,
котра на засаді
свого панівного розкрилля
пливе до фантому
ясних і палких корогов.
Тож знатний прихильник
несе покровительську ласку
рвучкому розвою
твоїх животворних вітрил,
одначе свавільно
розкреслює обрії ласі,
а саме тобою
гордує у гонорі крил.
Бо муж неприступний
тримає тебе якнайдалі
від власного лету,
неначе від горніх таїн.
Але невідступно
ти твориш божественні далі,
підвладні поету,
що владний талантом своїм.
СИНДРОМ ХАМЕЛЕОНА
Являє муж синдром хамелеона,
що в’є дволику вдачу гордія,
свавільного з тобою, як горгона,
і тихого в бомонді, мов ягня.
Отож спесивець нехтує тобою,
бо зневажає, як приземну тінь,
а серед крил плазує сиротою,
приречений жебрачити з колін.
Авжеж павич беззахисно маліє
у поклику палких твоїх чеснот,
з яких росте довершена лелія,
божественних і недосяжних нот.
СЛІПИЙ ГОНОР
Якщо ти говориш
у щирій довірі до люду,
то тільки невіглас
відказує через губу,
а гонор потворний
пірнає в агонію люту,
де зрадницьки скиглить
про власну жебрацьку ганьбу.
І корчаться пройди
у позах сліпої погорди,
немов у фантомах
п’янкого свого забуття,
що пестяться роєм
в оманних надзоряних бродах,
бо падає помах
німого крила в небуття.
ЗАЛЕЖНІСТЬ
Показує зневагою спесивець,
що ти залежний від його пихи,
одначе сам свавільний нечестивець
залежить від сильнішої руки.
Отож дрібний павич глумиться з тебе
і горбиться під глумом вищих пав,
бо плине манівцем в обійми неба,
як стежкою, що хибно розпочав.
Отак облудник гоноровий блудить
всіма щаблями всеосяжних днів,
в яких немає місця для полуди
розпещених та ницих гордіїв.
ХУДОЖНЄ ПРОЗРІННЯ
Непримітний кущ безмовно виріс
край дороги в лісі чи в степу
і примірив небеса на виріст,
бо спізнав уповні ніч сліпу.
А подорожанин пересічний
віднайшов у дикому кущі
тільки-но мізерність віковічну,
множену на росяні плачі.
Тож крило художнього прозріння
потайну красу розповило
у рослині, що слабким тремтінням
в небо піднесла твоє чоло.
ФАВОРИТ НА ЗАМОВУ
Ізнов стає проноза фаворитом
у перегонах за митецький лавр,
бо пройда є довіку оповитий
розкотами замовлених литавр.
Отож раніше куплені відзнаки
ведуть бездару під іконний німб,
що, наче привид зоряного знака,
породжує хвалу незрячих німф.
А слава фаворита на замову,
мов милостиня, млоїть душу муз,
які плекають вивершену мову
сердець, воскреслих з попелу спокус.
ФАХОВА ФАЛЬШ
Є рішення журі, як смертний вирок
божественному поклику співця,
бо вносяться томи неоковирні
до фахового виміру митця.
А звіт авторитетний прославляє
фальшиву професійність письмака,
відколи суд хрестами осіняє
рвача, як позолочена рука.
І тонуть фахівці в замовній фальші,
що живить марну славу крутія,
бо змовництво в агонії подальшій
блукає, мов пустельна течія.
ПОСМЕРТНЕ ВИЗНАННЯ
Тебе по смерті генієм охрестять
окремий критик і людський загал.
Але до того судні перехрестя
розіпнуть долю між кривих дзеркал.
Лише знавці довершеного співу
віч-на-віч цінуватимуть тебе,
коли жерці, немов боввани гніву,
цькуватимуть посланника небес.
І, ніби фенікс, ти посмертно зринеш
із попелу блазенської ганьби,
отож полинеш у сузір’я зриме
за покликом довічної доби.
ТИ –– ОДНА, ЯК ЗАСТУПНИЦЯ БОЖА
Пригортаєш мене
ти –– одна, як заступниця Божа,
у пекельних судах,
де німують далекі серця,
а письмо чарівне
сподіваннями віщими множиш,
бо з інтимних жадань
ти викохуєш втіху співця.
Присягаєш мені
на імлистих моїх перехрестях,
а жертовним крилом
вимальовуєш кревні шляхи,
де безвісній струні
ти несеш солоспіви воскреслі,
а пророче тепло
бережеш від зурочень лихих.
ВІНЕЦЬ ДВОГОЛОССЯ
Вимірює тільки Всевишній
снагу оберегів таємних,
якою жіночі обійми
вивершують геній співця.
А доля на вічних узвишшях
несе синьокрилу поему,
бо два голоси незглибимі
сягають палкого вінця.
І безмір співцевого слова
є твором коханої феї,
яка в опівнічній безодні
плекає жадану струну,
немов двоголосу основу,
що живить пісенні лілеї,
вкорінені хистом Господнім
в любовну її таїну.
А магія кревної ноти
стає уселенським відлунням,
бо жінка у витоках втіхи
увічнює лицарський спів.
І кличуть часи до польоту
крило почуттів тонкострунних,
що німфу нетлінного віку
тримає в зеніті світів.
