Нагадаю про кримчан, які опинилися в катівнях.
Були роки, коли ми вважали, що День ув’язненого письменника — це не про нашу країну, не про той світ, який ми будуємо. У Радянському Союзі письменник у в’язниці — це був не виняток, а норма. Більшовики розпочали своє правління з розстрілу російського поета Миколи Гумільова та завершили знищенням українського поета Василя Стуса. Але в тій країні, яку зараз будують українці, не було місця письменникам у в’язницях. Так, це була досі недосконала пострадянська країна. Країна, в якій тишком-нишком убивали журналістів і назавжди ховали кінці у воду. Проте уявити гласне — за допомогою суду — переслідування письменника чи журналіста за його професійну діяльність було чимось диким. У нас так бути не могло, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Все змінилося, коли на українську землю прийшла Росія. Росія, яка вбиває і переслідує своїх діячів культури. І тепер взялася за наших. Схоже, інакше вона не вміє.
Нагадаю про кримчан, які опинилися в катівнях. Про нашого колегу, фрілансера Крим.Реалії Владислава Єсипенка, який постраждав лише за те, що виконував свій професійний обов’язок. Про Владислава тепер знають багато письменників, журналістів, правозахисників у всьому світі — для них він став прикладом відповідального та чесного ставлення до своєї професії. Для них — але не для російських суддів, не для російської держави. Не для агресора.
І в ці темні дні війни ми не забуваємо про людей, які виявились заручниками російського режиму ще до того, як Володимир Путін перейшов до другої фази окупації України.
Після 2014 року, після першої фази, я неодноразово говорив, що Крим — це випробувальний полігон для росіян. Що кримські репресивні практики, кримське «правосуддя» переноситимуться в саму Росію і зрушуватимуться відповідно до меж російської окупації. На жаль, я не помилився. В окупованому Ізюмі окупанти прийшли до письменника Володимира Вакуленка. Його просто відвезли у невідомому напрямку — без суду та слідства. Досі ми нічого не знаємо про його долю.
«У 1937 році репресували та розстріляли мого діда. Склалося враження, що ті чекісти мають онуків і правнуків, які діють так само», — говорив Владислав Єсипенко у своєму останньому слові на «судовому процесі» в окупованому Сімферополі. «Я вірю у перемогу, Україна переможе!» — писав незадовго до викрадення у своєму щоденнику Володимир Вакуленко. Вірність своїм переконанням, точне відчуття реальності — це саме те, що й відрізняє справжнього журналіста та письменника.
Просто для Кремля такий письменник — письменник, з яким треба розправитися.
Віталій Портников
Фото з відкритих джерел
Опубліковано з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101м.Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США.
nv.ua
Прокоментуєте?
