Кіровоградське літоб’єднання «Степ» випустило у світ книжку «Рік лютневої люті»

0
412

До неї увійшли вірші, оповідання, есеї та хроніки воєнної тематики. Попередня «степівська» книжка про війну називається «Смертельний соль-дієз».

Збірка «Рік лютневої люті» віддрукована у видавництві «ІмексЛТД»(м. Кропивницький)і має 152 сторінки. 60 із них–безцінний документальний матеріал. Це щоденники із зони бойових дій «У рашистському кільці»  Людмили Юферової. Вона з чоловіком та сусідами   найперші тижні російського вторгнення провели поблизу Києва у підвалі. Над ними вибухали ракети, снаряди та міни–а на Кіровоградщині у авторки записів у цей час помер батько…

«Реальна історія»  Людмили Олександрук–розповідь про те, як стійкий український кіт 42 дні сидів  замкненим у порожній квартирі в Бучі і вижив. «Моя війна» Галини Суржок  відтворює моменти її волонтерської діяльності під час ракетних обстрілів та блекаутів. «Слово в майбутнє» і «Точка дотику» Тетяни Микитась – публіцистичні та ліричні роздуми про причини війни та довічне горе людей,у яких вона забрала  рідних. «Вторгнення» Олени Трибуцької – філософська притча про нечисть, яка торгує кров’ю. У оповіданнях Максима Липкана «Рудий лис» і «Кривавий дощ» воїнам допомагають персонажі з фольклору та комп’ютерних ігор. «Шлях до Іонічного моря» Ніни Даниленко –гостросюжетна історія про дівчину, якій війна відкрила безмежний цинізм її хлопця. Олександр Архангельський у оповіданні «День перший–не останній» передає почуття юнака після того, як біля нього «жахнуло метрів за сто» – він радіє , що знову зустрінеться з батьком. Героїня новели Наталії Фесенко «Тільки потуги» була вражена, коли її осоружний і, як вона вважала, безвідповідальний чоловік пішов на фронт. А коханий Вероніки з однойменного оповідання Ольги Полевіної незадовго до 24.02.22 опинився в Росії і звідти весело запевняв, що ніякого вторгнення немає, то все вигадки…

До збірки «Рік лютневої люті» увійшли вірші восьми  поетів. «Ховають кожен день свого когось, стають в містах і селах на коліна…»(Олександр Архангельський); «Пшениця жовта, небо синє–прикмети нашої країни»(Ольга Полевіна); «Тут «Градами» в садках обтрушуються груші, із ойканням в траву летять фонтани слив»(Людмила Юферова); «Той смерч вогню спалив усе дотла, взяли в долоньки діти лиш медалі»(Наталія Фесенко); «А вже позаду щедре літо, та всюди попіл, дим, вогонь, і ніде  страх і біль подіти, як сивину завчасну скронь»(Людмила Ніколаєвська); « Під чорним сонцем скривджена весна блукала згаром, мерзла і тремтіла, півроку вже, як дому тут нема,весна ридала над схололим  тілом»(Олена Трибуцька); «На стінах, мокрих від сліз,я виводжу твої літери пальцями, доме за трьома горизонтами, доме за семи ріками»(Назарій Назарів); «Ви прагнули спалить міста,спаплюжить волю і свободу, але країна в нас свята, вам не зламають її народу»(Тетяна Микитась).

Ці  стислі цитати з віршів теж   можуть служити метафоричним літописом подій,  думок, переживань та сподівань, якими українці жили від лютого 2022 року і живуть до сьогодні…

Ніна Даниленко, прозаїк,член Кіровоградського обласного літоб’єднання  «Степ» імені Віктора Погрібного

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я