Книга року ВВС: Втрачений рай Марії Матіос

0

Марія Матіос. Букова земля. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Га, 2019

Рецензія члена журі Марти Шокало на роман Марії Матіос «Букова земля», який вийшов у фінал Книги року ВВС-2020.

Ця книжка важить півтора кілограма, у ній — 926 сторінок, 225 років історії і багато болю, пише bbc.com.

«Букова земля» важка в усіх сенсах. Її не візьмеш із собою в літак у відпустку. Хоча у нас зараз такі відпустки і такий темп життя, що ця книжка якраз до нього пасує.

Я присвятила «Буковій землі» тиждень у травні. Це були розмірені дні повного заглиблення у цей текст (з невеликими перервами на домашні справи). І я точно вам скажу: похапцем цю книжку не візьмеш. І так само потім швидко не забудеш.

Спочатку вона здається неприступною, як скеля. Перші 300 сторінок ти буквально продираєшся крізь історичну статистику. Люди мерехтять і ти не встигаєш їх запам’ятовувати і уявляти.

А потім тебе затягує у вир історії і зламаних доль. «Неймовірно, скільки люди всього можуть пережити!» — думаєш ти, доки її читаєш.

Це історія втраченого раю, який був на Буковині за часів справжніх господарів — родини Васильків — та імперії Габсбургів. А потім цей рай пошматували війни, які приходили по черзі і щоразу били болячіше. Найстрашніше — радянська влада.

Ми спостерігаємо, як люди поступово втрачають свої домівки, багатство, гідність, співчуття до ближнього, рідних, себе, а зрештою і своє життя.

Хоча у книжці багато художнього вимислу, мені постійно здавалося, що історії всіх цих людей Марія Матіос знайшла в архівах.

Уявляю, як вона годинами перебирає пожовклі папери у папках при тьмяному світлі старомодних ламп. Як їй болить, коли вона про це все читає. Як її охоплює ненависть до ворогів, і як вона плаче від безпомічності — тих людей, про яких вона пише, і своєї, бо вона не може відмотати плівку назад і все змінити.

Інші рецензії журі:

«Букова земля» — це ода рідній землі, яку треба дуже любити, щоб так про неї написати. Це біль усіх матерів, батьків, дідів і бабів, тіток і дядьків, який авторка носить у собі все життя. Це її власна історія. Вона не могла про неї не розказати.

І ми маємо подякувати їй за цю книжку, яка розкриває по-новому Буковину — цей строкатий і загадковий для більшості українців край.

Мої улюблені розділи — саме ті, де авторка найдетальніше описує буковинський побут, звичаї, одяг і стосунки між людьми.

Для мене, людини із центральної України, усі ці описи єврейських крамничок, капелюшків, кептарів, базарів, пань, криївок і гір — це щось екзотичне і майже чуже. Але завдяки Марії Матіос воно стає рідним.

З-понад десятка героїв роману сюжетна лінія Федори Вівчар видається найсильнішою. Вона вивищується над рештою персонажів, є найбільш об’ємною і самодостатньою. Інколи думаєш: може, варто було б зробити із її історії окрему книжку?

Тоді б роман втратив свою панорамність, але став би простішим для читача. Бо читати книжку на тисячу сторінок мілким шрифтом — це таки робота, а не розвага.

«Букова земля» — монументальна, повчальна, пізнавальна книжка. І до краю людяна.

Чи можна було її зробити коротшою? Так. Чи можна було її не написати? Ні.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Читацькі рецензії:

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я