З ГУЦУЛЬСЬКИХ ЕТЮДІВ
Тета Катерина все приходила до нас у Блихавий, йшла з Змієнского через Футівку й лиш показувалася у нас в Берді, з торбиною пасмистою в руці, в якій завше щось несла – пригисне для дітей. Ніколи не приходила без гостинців – і то гойних.
Часом лишалася в нас ночувати – на другий день вела далі свою дорогу, йшла від нас з Блихавого в Пидкринту до свóї фамілії, аби набутися з усею ріднею, поуважити кожного, поки ще дужя, поки ще бізивна.
Дрібонько заплетене волосся у дві тугі косі, злучені ззаду ободисто, делікатно оправлені черленою ясною волічкою, чорне, блискуче волосся, аж хотілося доторкнутися, погладити, м’яке і сяюче, із запахом любистку ароматного.
У довгій гуцульській сорочці з вуставками на рукавах, туго підперезана тканою барвистою попружкою, в запасці верховинській, тканій сухозліткою й тонкою, твердо пряденою вовняною ниткою, в поперечні темнобарвні смуги, спереду – зелений єсний чічкатий фартух, що звільна розвівався на вітру: йшла до рідні святкововбрана, вже вбирею пишною засвідчуючи свою любов і шану, як гинула всіх видіти, з усіма набутися.
– Тра’ си файно збирати, в шонайкрашше, ‘би оку було любо подивитиси, ни надивитиси.
Сиділи з татом за столом, тато грав на скрипці, тета співала, фист любила скрипочку, ловилася й співала за нею легко й плавко, не збиваючись з мелодії, добре вміла: а скрипочка из липочьки, а струни – з барвінку. Їк зайграю, заспіваю, чути на Вкраїнку.
Як верталася з Пидкринти від родаків, повертала до нас на зворотному шляху, брала когось з собою у Змієнский. Аби теті не скучно було йти через Футівку т’хакі. ‘Би було до кого по дорозі заговорити, обізватися д’кому. А завтра собі, дитинко, пидеш из Змієнского до школи, лиш збіжиш горбичьком у Річки.
Переходили з Філипивки в Футівку через потік бистрий гірський, води гикáли, клекотали, гримлячи і бурхаючи бурно й поривно, тета брала мене під паху й переносила через потік шумливий, переступаючи з каменя на камінь метко і вдатно. Я дивилася вниз на води бурхливі – й бадьорі краплі з потоку гінкого підстрибували борзо, порскали мені радісно і стрімко в лице.
Вже досвітком ватерка горіла в печі, потріскуючи й просвічуючи надранню тіняву сонливу, на столі парувала кулеша, тепла і сонячна, пахло топленим маслом, тета Катерина лагодила що зашнідати израня й харчунок з собою до школи.
30.08.2023
zbruc.eu
Прокоментуєте?
