Наталя Войтович. «Там мамин хліб і батькова криниця»

0
284

РОЗСТАВИТЬ ЧАС УСІ КРАПКИ НАД “І”

Розставить час усі крапки над “і”,
Розмотуючи жмут старих емоцій.
Немов учитель строгий на уроці,
Оцінку справжню дасть мені й тобі.
 
За кожен рух, за думку чи за вірш,
За погляд, бездіяльність і мовчання…
Вузли брехні розв’яже, слів повчальних
Несказаних і мовлених (що ж гірш?)
 
Розтрощить мур байдужості світів,
Мембранні болі вирве із корінням.
У пам’яті наступним  поколінням
Щоби цей шрам на серці відболів.
 
Покаже все: хто зрадник , а хто так…
Відсидівся в тепленькому куточку.
І відшукає час кипіння точку,
На кожному поставить честі знак –
І вже не відбілитися ніяк!
26.10.2022
 
 
НЕ ВОРОГАМ НА ЗЛО

Не ворогам на зло – на втіху друзям
Радію, усміхаюся, творю!
На “ти” із вітром. З ним гуляю в лузі,
Натхнення позичаю у бору!
 
Люблю дощі, люблю, як сонце грає,
Багату повінь, сонну заметіль…
Впиваюся красою  ріднокраю,
Пече мені мойого краю біль…
 
Я з ним живу, я з ним сміюсь і плачу,
Стою із автоматом на посту,
Вмираю з ним (а як, скажіть, інакше?),
Бо істину затямила просту:
 
Де ти родився – там і пригодися:
Там пращурів намолені хрести,
Там мамин хліб і батькова криниця,
Там роду неперервані  мости.
 
Не ворогам на зло я не здаюся,
На поміч друзям руку простягну.
За те, що жити можу, я молюся:
Спасибі Богу! Слава ЗСУ!
30.10.2022
 

ПЛАЧУТЬ ІКОНИ

Плачуть ікони. Сльози святих, як перли,
Котяться з болем в душі простих вірян.
Крилос порожній. Пісня його завмерла.
Не від кадила згарищем інь і янь!
 
Вирвали серце в зовсім старого храму,
Зняв капелюха дзвін і  замовк ураз.
Ницьма лампади, іконостасні брами…
Слід залишає варвар – ніяк не час .
 
“Проповідь” груба:  мати, страшні прокльони,
Скверна із уст потоком, лайливий сміх…
Бачать усе і плачуть старі ікони.
Де ж той месія? Знов розгулявся гріх.
 
Храми холодні. У вівтарі лиш вітер
Сумно гортає книги в дірках листки…
Десь у кутку б’є поклони жебрак-пюпітр
І “Алілуйя “чується крізь віки!
07.11.2022
 
 
ЕКСПРОМТ У ТЕМРЯВІ….
 
У темній холодній кімнаті
Маленька свіча мерехтить.
Втирає сльозу винувато,
Бо їй, як і людям, болить.
 
Та винна ж хіба вона в тому,
Що підлі ракети й дурні
Забрали тепло мого дому,
Тривогу лишивши мені?
 
І свічечка, скільки є сили,
Дарує  воскову любов!
У серце ввійшла вогнекрила,
Козацьку розбурхала кров!
 
Молитвою палко розквітла,
Спалила боязні мости…
Якщо у серцях буде світло,
Не знищити нас! Не звергти!
11.2022
 
А ВИ ДУМАЛИ, МИ ЗЛЯКАЛИСЯ

А ви думали, ми злякалися,
Що затисли нас у лещатах?
Ох як тяжко ви помилялися,
Ми ж козацького роду внучата!
 
А ви думали, ми замерзнемо,
Закоцюрбнемо в люті морози?
Не діждетеся! Будьте впевнені:
Гріш ціна недолугим прогнозам!
 
А ви думали, що не встоїмо,
Що впадемо-таки на коліна?
Переможемо! Переборемо!
Зараз ми, як ніколи, єдині!
 
А ви думали, що ми так собі,
Наче загнані звірі в  звіринці?
Захлинетеся у своєму злі.
Бо незламний народ – УКРАЇНЦІ!
26.11.2022р
 
ОДА ЛАВЦІ

Бідну лавку засипало снігом.
Одиноко їй стало без нас.
Лише вітер, малий непосида,
На краєчку умоститься враз.
 
Лише туя своїм дужим тілом
Захистить від страшних завірюх…
А насправді, кому яке діло,
Що у лавочки погляд потух?
 
То весною усе тут раділо:
“Люлі- люлі”,-  гойдала малят,
Дарувала закоханим крила,
А стареньким – краплини розрад!
 
Це ж улітку до самого ранку
Не давали зімкнути очей
Урочисті чиїсь обіцянки
І букети троянд чи лілей.
 
Із багрянця вдягла вишиванку,
Коли осінь у гості прийшла.
Віддавала себе до останку,
Усміхалась, раділа, жила!

А тепер… Може, краще у місто?
Там же стільки веселих принад!
Раптом небо всміхнулося чисто
І у гості прийшов… снігопад!
03.12.2022

Там же стільки веселих принад!
Раптом небо всміхнулося чисто
І у гості прийшов… снігопад!
03.12.2022

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я