Оксана Щирба. «Падаючи вгору»

0
571

«Падаючи вгору» це летіти назустріч самому собі

Нещодавно у видавництві «Саміт-книга» вийшла друком повість учасниці Молодіжної літературної платформи НСПУ «Кабінет молодого автора» Оксани Щирби «Падаючи вгору». Про що ця книга і чим може бути цікавою читачам — в огляді письменниці та журналістки Валентини Семеняк.

В основі повісті — реальна історія української трудової емігрантки Надії Грушицької, яка зуміла в Польщі успішно організувати власний бізнес, а, зазнавши економічного краху внаслідок пандемії коронавірусу, не здатися, навпаки, віднайти радість у тому, що дає життя, помічати його прояви у будь-яких житейських миттєвостях. Книга нагадує про те, що довкола все постійно змінюється і треба бути готовими до цих змін. Через різні труднощі отримуємо досвід. Поки хліб стане хлібом, тісто довго мнуть руками, поки коштовний камінь стане діамантом, його довго шліфують. Хіба не так? Для чогось і з чиєїсь волі відбувається гартування нашої душі?

Назва книжки спочатку спантеличила, зрозуміло, що це була звичайна реакція розуму, у якого все має бути «по поличках» і… не дай, Боже, щоб вийти за рамки кимось і колись усталених канонів… Лише згодом, учитуючись у кожне слово і речення повісті, поступово відкривала для себе великий огром, якщо хочете — Всесвіт душі головної героїні Надії, яка понад усе прагнула реалізувати себе, свої здібності й таланти.

Про здібності — то окрема розмова. Бо, занурюючись у «серцевину» згаданого слова, мені виокремлюються натяки на зародження двох інших, як-от діб-дібрати, ості-ость. Удосконалюючи певні схильності, людина поступово набуває досвіду. Ніби нанизує їх на життєву вісь, аби зрештою отримати міцний фундамент на майбутнє.

Саме у такій послідовності «розкривається» перед читачем спочатку школярка, потім студентка, зрештою — бізнес-вумен Надія. Мимоволі читач стає свідком (спостерігачем) цього становлення. Авторка застосовує цікавий хід викладу сюжетної канви. Самому твору передує передісторія, пролог-зав’язка, прелюдія, інтрига. Ключовий момент: головна героїня рятує від суїциду (на даху багатоповерхівки) дівчину-підлітка.

Маючи за плечима життєвий досвід злетів і падінь, Надія — головний персонаж — не залишає в біді незнайомку, навпаки, непомітно для себе (під час довготривалої бесіди) просто неба, «переливає» частину своєї душі (набутого досвіду) випадковій (а чи й справді випадковій?) жертві обставин, що склалися. Як на мене, то навіть заради цього випадку таки варто жити. Адже в Бога немає інших рук, окрім людських. Стара, як світ, і мудра, як Небо, істина.

Написаний текст «звучить» в етерному просторі настільки реалістично й переконливо, що не повірити в нього неможливо. Тому й не просто прочитується, а всотується всім серцем. А ще спіймала себе на думці, що окремі абзаци-роздуми головної героїні перечитувала по кілька разів, а далі… далі рука сама тягнулася за олівцем, аби занотувати їх.

Перед нами, незважаючи на юний вік, самодостатня особистість, яка вперто торує кар’єрний шлях, долаючи тисячі перешкод. Колосальна і виснажлива праця впродовж багатьох років над своїм професійним ростом за кордоном робить свою справу і… навіть дивним способом відкриває друге дихання, відтак додає сил як фізичних, так і моральних. («Але я що було сили відганяла будь-які страхи, як перешкоди на шляху до успіху», «Вийти із зони комфорту та відчувати певний дискомфорт — із цього розпочинаються зміни, які тягнуть за собою нові події», «Мрії варті того, аби збуватися», «Я намагалася не засиджуватися в м’якому кріслі і не застоюватися там, де комфортно і добре. Життя — це рух і потужна велика енергія. Бізнес — це теж постійний рух і розвиток»).

Згадана книга варта уваги вже б хоча тому, що актуальна не лише для тієї частини суспільства, яка стоїть на порозі життєвого вибору, а й для тих, хто губиться і перебуває в сумнівах щодо основного призначення людини на Землі, хто, «падаючи вгору», продовжує впевнено крокувати життям… і, при тому, не падати вниз. Книга — своєрідний посібник на тему: як повністю не розчинитися у царині бізнесу, а, навпаки, зберегти в собі найлюдяніші чесноти, уникнути моментів, коли тобою починають керувати лише гроші.

Про назву «Падаючи вгору». У ній закладена глибока метафора, адже перше, що спадає на думку, це заперечення: хіба ж можна падати вгору? А що тоді робити із земним тяжінням? Як на мене, то «Падаючи вгору» (про назву) — насправді це дорога до самого себе, це осмислення власних дій і вчинків, це занурення у внутрішній світ, своєрідне його очищення. Внутрішнє напруження час від часу потребує розслаблення («Тільки через особисті помилки можна досягнути успіху і стати кращою, насамперед, для самої себе», «Не бійся рухатися назустріч новому і досі непізнаному»). Якби там не було, але падаючи вгору, це не вниз… Сучасний світ (люди) потребує сьогодні «розслаблення», як ніколи раніше, аби позбутися накопиченої негативної інформації (енергії). Зупинитись у гонитві за кращим, на якусь мить вийти з процесу конкуренції — роззирнутись довкола і зануритись у реальний світ, де опускається за обрій лагідне призахідне сонце, де співають птахи і дзюркоче струмок, іншими словами — «прожити день у ритмі з дощем».

Усі ці житейські метаморфози проживає і пропускає «крізь себе» головна героїня повісті Надія, яка вміє усміхатися очима, губами і всім серцем. Шукаючи себе в собі — ось, що насправді відбувається з нею. «Зазирати» в себе треба частіше, адже саме там знаходиться криниця знань, Всесвіт, часткою якого ми всі і є. Усвідомлення цього приходить до неї тільки тоді, коли віч-на-віч опиняється зі своїми розчаруваннями в особистих взаєминах із коханими чоловіками (Міхал, Рафал): «У будь-яких стосунках важлива взаємна робота двох. Коли один старається, а інший навіть не хоче цього приймати, то про яке спільне щастя можна говорити?», «Його холод не міг більше викликати любові й ніжності. Я почала черствіти, як скоринка хліба».

Поміж тим авторка порушує вкрай важливі теми, які виринають із різних життєвих ситуацій. Для них притаманна смислова напруга: зустріч із безхатченком («Серце моє ніби стислося від болю, захотілося підійти, привітати з днем народження і спитати, як його справи…»), смерть дідуся, спогади про хліб із дитинства. Відтак увага читача мимоволі акцентується на системі людських цінностей під час перебування в соціумі: пам’ять роду, любов до ближнього, особиста свобода, отчий дім, мала і велика Батьківщина. Це допомагає усвідомити глибину твору.

Не можу не згадати ще одного персонажу (не від світу цього) — Женю, яка, відкривши у Варшаві власну пекарню, «мріяла робити щасливими інших людей». Чи багато серед Ваших знайомих таких підприємливих людей, якраз із таким підходом до щоденної праці?

Надія також перебуває у пошуку щастя. У кожного з них своє бачення і своє розуміння. Кожна приймає одна одну такою, якою вона є. І це прекрасно, адже всі люди на планеті різні, і у всіх різний підхід до життя, власне, різне вирішення труднощів чи завдань. Принагідно згадую Шекспіра, який завжди вважав себе щасливим. А все тому, що він ніколи ні від кого нічого не чекав. Бо «очікування завжди — біль… Життя коротке… Так що люби своє життя». Цього постулату дотримується Надія і ділиться своїми «секретами» щастя зі своєю товаришкою Оксаною (авторкою), а вона — з нами, читачами. А ще — із Лізою, тією незнайомою дівчиною на даху, яку й рятує своїм словом від «запланованої» смерті.

Буде добре, якщо ця книга потрапить до рук того (чи тієї), хто глибоко розчарувався у житті та перебуває у депресивному стані. Вона стане вчасною пігулкою-антидепресантом. Падаючи вгору — це летіти назустріч самому собі, це падати в обійми самого Творця. Адже кожен із нас створений «за образом і подобою».

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я