Під обстрілами та в окупації: історія двох перекладачок, які перекладали Кортасара під час війни

0
120

10 квітня українське видавництво «Вавилонська бібліотека» анонсувало нову книжку – переклад «Бестіарію» аргентинського письменника Хуліо Кортасара. Незвичність цього анонсу в тому, що обидві перекладачки – Олександра Лактіонова та Інна Адруг – завершували роботу над перекладом під обстрілами російських військових. Одна залишилася в Херсоні, інша – в Чернігові. Херсон досі під окупацією російських військ, за місто ведуться бої. Чернігів зараз звільнений від російських військ, а за час блокади міста з 24 лютого до 2 квітня загинули понад 700 людей.

Журналістка «Суспільного» Марія Бліндюк поговорила з обома перекладачками про те, як їм вдається працювати під час активних бойових дій під боком, чому залишилися в рідних містах та про любов до іспаномовної літератури.

Англійська версія статті за посиланням.

З обома перекладачками ми спілкуємося повідомленнями. Олександра з Херсона пояснює, що в місті відносна тиша, а зв’язок не завжди стабільний.

Історія з перекладом почалася два роки тому – під час першого локдауну. Обидві перекладачки ніжно люблять аргентинського автора. Для Олександри перекласти когось з улюблених південноамериканських письменників – мрія, що формувалася довгі роки. Через аргентинський серіал «Дикий янгол», пісні з якого хотілося розуміти, до Габрієля Гарсії Маркеса, Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси та, звісно, Хуліо Кортасара.

Інна ж завжди хотіла навчитися писати, як Кортасар, добре відчуваючи його стиль. Готуючися до обговорення оповідання «Лист до сеньйорити в Парижі», Інна читала російський переклад, оскільки українського не було. Проте переклад був поганим. Так вона запропонувала Олександрі авантюру: оскільки одна добре знала іспанську, а інша глибинно відчувала стиль автора, – перекладати оповідання разом. Олександра робила дослівний переклад, а Інна робила з нього літературний текст, дотримуючися стилю автора й зачитуючи речення іспанською вголос, щоби передати мелодику українською.

Історія двох перекладачок, які працювали над "Бестіарієм" Кортасара під обстрілами

Це було перше оповідання збірки «Бестіарій». Тоді з перекладів Кортасара були тільки два тексти Юрія Покальчука. Російські переклади були неточними, місцями до смішного: в короткому оповіданні «Захоплений дім» бракує цілого абзацу – перекладач прибрав сни героїв і марення героїні.

Знайшовши видавництво «Вавилонська бібліотека», перекладачки активно працювали. Напередодні повномасштабного вторгнення російської армії в Україну Інна та Олександра отримали переклад після роботи редактора. Вони обговорювали, які примітки варто робити. Сподівалися, що встигнуть видати книжку до Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал».

24 лютого о 5 ранку російські окупанти почали обстріл Чорнобаївського аеропорту. Славнозвісне місце, що стало вже мемом війни, оскільки за два місяці російські війська там розбивали 17 разів, – за 10 кілометрів від Олександри.

Навколо бої, постійно чутно звуки артилерії та вибухів. Багато українців, які живуть у зонах активних бойових дій, розповідають, що навчилися розрізняти звуки: що впало, наскільки далеко й чи спрацювала протиповітряна оборона.

Олександра розповідає, що в неї досі немає можливості виїхати: «З Херсона не було жодного евакуаційного рейсу, з перших днів російські війська закрили місто на в’їзд та виїзд». У перші дні могла бути ймовірність виїхати – через російські блокпости, з перевірками машин, речей і телефонів. Одним щастить, іншим – ні. Проте Олександра мала доглядати хвору бабусю, яка померла на початку березня, тому навіть такий непевний варіант виїзду не розглядали.

Натомість Чернігів зараз звільнений. У перехопленій розмові російського військового з матір’ю він зізнався, що Чернігів рівняють із землею, це було 31 березня. 3 квітня мер Чернігова сказав, що місто зруйноване на 70%. Місяць обстрілів, розстрілів неповнолітніх і знищення цивільних будинків та інфраструктури.

Інна залишається в рідному місті через котів. До початку війни їх у неї було 12, і вже тоді вона розуміла, що залишиться з тваринами й допомагатиме тим, яких залишили господарі. Відтак, у перший тиждень війни котів уже було 20, на цьому вона «поки що» зупинилася. Інна каже, що навіть не уявляє, наскільки важко опинитися в чужому місті, тим паче з десятками тварин: «Так принаймні є за що вчепитися».

Історія двох перекладачок, які працювали над "Бестіарієм" Кортасара під обстрілами

У перші дні війни про роботу не згадували. Хоча Олександра каже, що оповідання «Захоплений дім» постійно крутилося в її голові, перегукуючись із реальністю в Україні. Інна відразу надіслала свій доробок братові в Польщу, поки були інтернет та електрика. Олександра теж перенесла всі файли у хмарне сховище й надіслала доступ подрузі за кордоном, щоби не втратити доробок. За два тижні вона написала Інні, що почала додавати коментарі та примітки.

«Коли стало тихіше вдень і я змогла подолати острах заходити у свій кабінет з величезними вікнами, я почала працювати», – згадує Олександра. Тоді в Інни вже зникли інтернет та електрика, тому вони переписувалися смсками. Інна згодом призвичаїлася до обстрілів і змогла працювати: ноут підзарядила у знайомих, а вайфай «нашаманила» з резервної сімки. Вона читала правки, писала свої у блокноті й потім надсилала їх повідомленнями.

Для Олександри робота над книжкою тримала й уберігала від зневіри: «Мене ще мотивувало те, що якщо цього не зроблю я, то хто? Якщо мене не стане, то моєї праці не побачать, як таке дозволити цим загарбникам? І це не найздоровіша мотивація, однак це працювало». Вона працювала тільки вдома, кабінет із книжками й словниками став острівцем нормального життя. Щойно лунали вибухи, постріли або повітряна тривога – спускалася в підвал. Тоді робота припинялася, оскільки важко було зібрати думки докупи. Олександра не могла покинути щось, що так сильно любить, навіть попри те, що живе, засинає та прокидається під вибухи.

Роботу також ускладнювали й новини, що деморалізували. Іноді здавалося, що жителів півдня покинули сам на сам із ворогом. Але кожного разу віру вдавалося відновлювати, насамперед – через те, що їхнього улюбленого автора зможуть читати українською.

Зараз Інні складно повернутися до задуму написати власну книжку: «Ті, що були до війни, втратили актуальність, а писати про війну я ще не готова». Цими днями в Чернігові мав би відкриватися літературний фестиваль «Зелена сцена», де Інна була б кураторкою. «Натомість я ходжу по місту й годую всіх зустрічних котів», – каже вона.

Олександра зізнається, що не знає, звідки беруться сили працювати: «Їжа в місті є, але дорого. Почали тягнути російське. Ліків у міста немає». У день, коли ми переписуємося, Олександра розповідає, що вночі по центру Херсона вдарили ракетою, без повітряної тривоги. Олександра живе поряд. За декілька хвилин повідомлення про вибух з’являється в новинних телеграм-каналах.

Марія Бліндюк

suspilne.media

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я