18 грудня 2019 року пішов з життя один з найстарших письменників, український прозаїк і публіцист Бойко Вадим Якович.
Народився 27 лютого 1926 р. в с. Селезенівка Сквирського р-ну на Київщині, в багатодітній родині сільських вчителів. Сім’я складалася з 13-ти осіб.
Під час окупації став членом підпільної антифашистської молодіжної організації, очолюваної Борисом Фартушним. 4-го травня 1942 р. потрапив у облаву і був вивезений до фашистської Німеччини на каторжні роботи.
Був у концтаборах Маутхаузен, Лінц-драй, також був в таборі смерті Аушвітц (Освенцімський табір смерті).
Упродовж життя зроблено більше тисячі публікацій і видано сім документальних повістей: «Слово після страти», «Якщо на землі є пекло», «Незабутнє», «На Ружинському шосе», «Мамина коса», «Останній двобій», «Лінц-драй». Три з них: «Слово після страти», «Якщо на землі є пекло», «На Ружинському шосе» перекладені багатьма мовами світу і видані в багатьох країнах.
Був нагороджений орденами і медалями багатьох країн світу. З 1990 р. до 1995 р. був заступником Голови контрольно-ревізійної комісії НСПУ. Член Національної спілки письменників України з 1988 р.
Про письменника Вадима Бойка створено два документальних кінофільми. У Радянському союзі, на 40-річчя перемоги (1985 р.) під назвою «Слово после казни». У 2005 р. в Канаді створено багатосерійний документальний кінофільм двома мовами: українською та англійською, під назвою «Сповідь страченого».
Вічна Пам’ять і Царство Небесне! Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.
Київська організація НСПУ
