Український ПЕН публікує листування Сервера Мустафаєва, кримськотатарського громадянського журналіста і бранця Кремля, з Мирославом Мариновичем, почесним президентом Українського ПЕН, дисидентом та вʼязнем сумління 1977-1987 років. Мирослав Маринович — публічний амбасадор Сервера Мустафаєва в межах програми #SolidarityWords.
***
30 листопада 2022 року
Щиро Вітаю Вас, пане Мирославе!
Багато часу минуло після останнього листа до Вас. За цей час відбулося багато подій. На жаль, серед них є багато таких, від яких дуже важко на серці; інколи навіть здається, що це неможливо в сучасному світі, але жорстока правда бере своє й руйнує брехливі ілюзії, якими жили братські народи, які декларували релігійні діячі та й взагалі пишався увесь світ. Багато різних питань і подій я із задоволенням хотів би з Вами обміркувати, чимало розповісти й, звісно, почути думки радянського в’язня сумління, досвідченого правозахисника, журналіста.
Дуже сподіваюсь, що незабаром цей час настане і така можливість з’явиться.
Я давно запланував написати Вам листа, але все не мав змоги, бо після апеляційного вироку в березні 2022 року нас переміщували (етапували) через багато міст країни-агресора; символічно 18 травня відправили у столипінському вагоні на Урал в Уфу, а потім повернули ближче до центру зла й війни, у місто Тамбов. Усе, через що нам довелося пройти за цей час війни між двома слов’янськими народами, я як громадянин України, кримський татарин і правовірний мусульманин намагаюся відображати у своєму щоденнику політв’язня — і сподіваюсь, що настане час, коли світ зможе зазирнути в цей щоденник «університету мого життя»…
Дружина й батьки часто повідомляють мені про Ваші виступи й публікації на мій захист. Постійно передають від Вас вітання. Сподіваюся, що й мої вітання дійшли до Вас і Вашої сімʼї. Я дуже вдячний Вам, Вашій сім’ї й усім, хто разом із Вами не забуває про нас і надає посильну допомогу політв’язням Кремля, не залишає без уваги та людського тепла й солідарності нас і наші сім’ї — це дуже приємно і важливо для нас. Це надає багато сили й натхнення продовжувати нашу боротьбу, кожному на своєму поприщі.
Мій приїзд у виправну колонію №1 м. Тамбов збігся в часі з потужними бойовими діями на лінії фронту та з набором арештантів із колоній РФ на війну й мобілізацією громадян РФ на цю жорстоку кроваву бійню заради порожніх, брехливих погроз та імперських амбіцій агресора… Звісно, не все можу описати у листі, але гадаю, що Ви мене й так зрозуміли 🙂 Там, де нас утримували протягом останніх двох років (тобто в м. Ростові-на-Дону), ставлення до нас (громадян України, кримських татар, мусульман) з боку адміністрації СІЗО було кращим; нас там було багато, до нас приходив Т.М. Малишевський[1]; і взагалі, за ці роки (з 2016 р.) нас уже сприймали як політв’язнів, бо бачили різницю між нами та іншими обвинуваченими за ст. 205 КК РФ. Зараз, коли нас розкидали по всій РФ, і я приїхав у колонію, де не лише не працювали з політв’язнями Кремля, а й навіть особливості наших справ і кримських реалій не знають (окрім «Крим наш»), стало значно гірше. Тут дивуються, що ми маємо громадянство України, що ми не згодні з діями РФ… Вони (адміністрація колонії) для мене стали яскравим прикладом жертв пропаганди своєї держави. Саме через це їхнє ставлення до нас відповідає риториці та діям агресора РФ в Україні, Сирії та ін.
Усе це — дуже довгі історії (деякі зворушливі, деякі кумедні, а інколи жахливі своєю антигуманністю, шовінізмом та різними фобіями). Загалом ми були готові пройти всі ці іспити; ми віримо в найскорішу перемогу істини над усією брехнею, війною та колонізацією народів, земель та віруючих…
Чесно кажучи, першим ворогом для РФ є не хтось зовні, а вона сама собі. Той ідейний порок та беззаконня, корупція , які присутні усюди, знищать як державу, так і сам народ, але це займе певний час.
Те, що відбувається сьогодні, є каталізатором цього процесу, тому я бачу, Інша Аллаг[2], швидке повернення додому — на рідну Кримську землю та в батьківський дім, поруч з усім моїм незламаним, єдиним кримськотатарським народом. Амінь.
Мені дуже прикро, що російський народ сам дозволяє робити себе рабом і виставляє себе перед усім світом у бридкій, огидній подобі тирана. Я бачу багато гідних людей, освічених і політично свідомих, серед арештантів та працівників системи ФСВП РФ[3], — але вони не мають волі, духу та сміливості казати правду перед господарем, вони погодилися з системою правил, де їм доводиться «квадратні речі котити, а круглі — нести»… Вони погодилися з політикою поліцейського, військового та ФСБшного свавілля та безвихіддю… Ось тут я їм і намагаюся показати різницю життя в Україні та РФ, різницю між українцями та росіянами; показати, як маленький кримськотатарський народ пережив репресії Сталіна та Радянського Союзу, однак не зламався, не зник, а повернувся до Криму й почав відродження своєї культури, історій, релігії; й зараз не прийняв від РФ нових ярликів «терористів», «екстремістів», «диверсантів» тощо, як не прийняв ярликів «зрадників» у радянський час.
До речі, тут, у колонії, зустрів багато хлопців з України — з Харкова, Донецька, Маріуполя, Львова. Прикро, що хлопці сидять за наркотики чи розбій, але їхні думки й погляди в цілому здорові , мене прийняли за співвітчизника, й нарешті я потрохи практикую українську мову 🙂 Правду кажучи, на жаль, хлопці свою мову знають гірше за мене, але ми намагаємося практикувати мову та підтримувати один одного, бо працівники колонії та деякі фанати-патріоти РФ серед арештантів створюю важку атмосферу для громадян України.
Нарешті, після майже п’яти років за ґратами, відбулася зустріч з рідними (дружиною та матір’ю). Три дні побачення пройшли на одному диханні, чекаю на наступну зустріч, але сподіваюся, що ця зустріч буде вже на волі, Інша Аллаг.
Дякую Вам й всім, хто допомагає сім’ям політв’язнів і не дозволяє світові забути про кримські політичні переслідування серед багатьох інших подій в Україні. Разом ми обов’язково досягнемо очікуваної перемоги!
З повагою та найкращими побажаннями,
син кримськотатарського народу Сервер Мустафаєв.
Р.S.: Вибачте за помилки, може, неправильні слова.
[1] До 2022 р. — в.о. Генерального консула України в Ростові-на-Дону (РФ).
[2] Якщо буде на це Божа воля (араб.).
[3] Федеральна служба виконання покарань.
***
29 грудня 2022 року
Дорогий Друже Сервере! Селям алейкум!
Дуже дякую Тобі за листа і, як старший за віком, пропоную, щоб ми перейшли на «Ти» і щоб Ти перестав називати мене «пане». Ми з Тобою побратими, і мені за честь називати Тебе своїм Другом! Уже близько той день, коли ми обнімемо один одного і зрозуміємо, що знаємося ледь не ціле життя.
Дякую Тобі також за те, що Ти написав свого листа українською. Насправді помилок небагато, та вони й не мають значення. Мені важливим є Твоє бажання практикувати цю мову. І вибач, що не можу Тобі віддячити взаємністю й написати листа кримськотатарською. Хіба що ось так: Чокъ сагъ олунъыз[1]!
Вибач також, що минуло вже більше місяця, як я нарешті зібрався Тобі відповісти. Мені не хотілося відповідати поспіхом, а часті роз’їзди й напружений кінець непростого семестру в університеті не давали мені змоги приділити листові більше часу. Але це аж ніяк не свідчить, що я недооцінив Твого листа і Твої роздуми: для мене вони дуже важливі!
Передусім я радий, що нарешті вже етап закінчився. Зі свого досвіду пригадую, що етап дошкуляв мені більше, ніж навіть найважчі періоди на зоні. До того ж я можу собі уявити, які додаткові травми ви, віруючі кримські татари, переживаєте з огляду на неможливість дотримуватися релігійних практик. Хочу вірити, що в колонії Тобі вдасться знайти бодай якесь полегшення в цьому плані.
Твоя згадка про побачення з рідними також перенесла мене в моє табірне минуле. Часом на зоні я ловив себе на тому, що не пам’ятав якихось моментів із побачення і мав відчуття, що моя пам’ять — це ніби потріскана пустельна земля, яка так пересохла, що навіть не могла вже вбирати воду.
Я на всі 100% погоджуюся з Тобою, що найбільшим ворогом російському народові є він сам.
Росіянин ніколи не вмів бути громадянином — усю свою історію він лише підданий. Звідси й зневіра, що його особисті зусилля можуть щось у країні змінити. А війна нагадала нам про ще одну особливість такої підневільності: слово «ворог» виключає в душі росіянина будь-які моральні гальма.
З «ворога» можна знущатися як завгодно, будь-які звірства — виправдані й навіть заохочуються. Так з’явилися на світ воєнні злочини в Бучі, Ірпені, Маріуполі, Харкові і всюди, де ступала нога окупанта. Пізнали цю рису і ви, кримські татари, за всю історію своїх безконечних депортацій.
А ще приголомшило те, з якою ненавистю ставилися росіяни з російської глибинки до українців як до тих, хто посмів жити краще за них. Я не уявляю, як після цих злочинів і після цього відвертого мародерства росіяни зможуть іще говорити про національну гордість. А як же тоді зможе народ вижити без пошани до себе самого?!
Хотів би уточнити один момент у своїй реакції на Твої слова про «брехливі ілюзії, якими жили братські народи, які декларували релігійні діячі та й взагалі пишався увесь світ». Так, сьогодні ми бачимо, як розсипалася та конструкція світового порядку, яка тривала від часів Другої світової війни. Росія зруйнувала її вщент. Але це, в якомусь сенсі, було неминуче, бо світ рухається від однієї недосконалої конструкції до наступної, від одних ілюзій до інших. Збудувати вічний і незмінний порядок під силу лише Богові. Тому, якщо Бог і далі продовжить існування людства, то ми знову вибудуємо модель світового порядку, яка працюватиме кілька десятиліть, а потім знову хтось її зруйнує, а люди назвуть її ілюзорною і несправедливою. Так мені здається.
Я не маю сумніву, що історія Твого та інших Твоїх побратимів в ув’язненні стане повчальною для не одного покоління кримських татар — і не тільки їх. Будуть важливі всі ці довгі історії, що їх Ти називаєш «деякі зворушливі, деякі кумедні, а інколи жахливі своєю антигуманністю, шовінізмом та різними фобіями». Сьогодні обидва наші народи мають надважливу місію: позбавити світ страху перед Росією. А сила того Чорномора тримається саме на страхові, яким він намагається заполонити увесь світ. Ви, кримськотатарські в’язні Кремля, так само є інструментами, якими Бог руйнує жахливі видіння, породжені цим страхом. Тому ваша духовна сила є необхідною передумовою перемоги над злом. У відредагованій Василем Стусом «Пам’ятці для українського борця за волю» написано: «Треба мати тверде переконання, що твоя Правда за тобою. Тому пам’ятай: з тобою можуть учинити фізичну розправу, але моральна перемога — за тобою… Борючись із темрявою, ти несеш своєму народові світло Правди». Оригінал того тексту, мабуть, із часів Руху Опору в Україні, а написано наче сьогодні…
В Україні вже десятий місяць шаленіє війна, гинуть люди, багато руйнувань, а мені навіть соромно зізнатися, що в душі в мене — мир. Бо я бачу свій народ на правильному боці історії. Бачу, що період його упокорення минув. Бачу, що в горнилі війни мають шанс випаруватися всі ті риси, які обтяжували його сумління. І бачу я, як конає нарешті остання велика імперія на цій землі. Вірю, що Ти мене розумієш, а щось із цього й міг би сказати сам.
Не дякуй мені, Друже, за допомогу Тобі й Твоїй родині, бо, допомагаючи сьогодні кримським татарам, українці насправді допомагають також самим собі. Я бачу по своїх студентах: такі поняття, як добро, людяність, правда, милосердя, стали для них визначальними опорами. А так не завжди було в довоєнний час. Тому любімо й підтримуймо одне одного, щоб ми вистояли й не схибили. І хай нам допоможе у цьому Всевишній!
Ми з моєю дружиною Любою щиро вітаємо Тебе з Новим 2023 роком, який обов’язково принесе нашим народам і всьому світові звільнення від кремлівських злочинців.
Обіймаю Тебе і всіх, хто Тобі дорогий,
Мирослав
[1] Щиро дякую (кримськотатарською).
pen.org.ua
Прокоментуєте?
