Василь Клічак: «І той, хто мав невиліковну хворість…»

0
97




* * *
І той, хто мав невиліковну хворість,
просивсь на фронт. Підказувала совість.
Така нагода випаде коли?
Але його до війська не взяли.
    Комусь війна – і горе, й безнадія.
Йому вона залишила надію,
бо ще триває. Боже, відведи!
Хай не горять будинки і сади,
І станції заправні вздовж дороги.
Не чуються і людський крик, і стогін.
 
Притихло все. І вишень білий цвіт
не може приховати усіх бід.
І перед ним спиняються у леті
хрущі травневі, нібито естети.
Вони гудуть. Вони живуть на вишнях.
Їм добре там, де біло-біло й пишно.
Але комусь недобре геть ніде.
Куди його дорога заведе ?
І множиться до ворога ворожість.
І відступа невиліковна хворість…
 

Прокоментуєте?

ЗАЛИШИТИ ВІДПОВІДЬ

Прокоментуйте!
Напишіть Ваше ім'я