Я би міг зціпити вуста й змовчати
або камінь відсунути носком кеда:
потяг під’їде вночі під Козятин
а пором – під Мангеттен
нині милуюся цвітом гортензій
тоді – я писав про пелюстки маґнолій
дрібка солі для ґрунту поезії
решту – життя досолить
заростуть кропивою пам’ять і дворик
відцвіте за тиждень духмяна кашка
тне повітря серпневий звук – як цизорик –
і линяє – як пес – мій кашкіт
та й уже з ненаписаних книг не збудую
дерев’яний будинок чи ветху пристань
кожен сам для себе зимує
щоб летіти самому й самому плисти
проминуть – будь певна – вірші й комети
не мені про це тобі вже казати
підпливає пором під Мангетен
ну а потяг присів під Козятин
ну і я що тримаюсь за вірш як щоглу
за стоп-кран як в плацкарті
знаю музика пишеться з тиші – з нічого
і гніздиться у нотах Пярта
24.07.2021
Джерело: zbruc.eu.
Прокоментуєте?
