29 червня у Києві в Будинку письменників відбулися поетичні читання за творами Володимира Булаєнка. До події долучилися провідні українські письменники, щоб ушанувати пам’ять великого українського поета, зокрема Петро Засенко, Ніна Гнатюк, Михайло Сидоржевський, Микола Гриценко, Олександр Божко, Інна Ковальчук, Леонід Петровський, В’ячеслав Гук, Борис Пономаренко, Марія Воробей та інші.
Модератором заходу був голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Він розповів про дитинство поета – звичайного сільського хлопчика, якого в скруті виховувала сама мати, тому що батько письменника помер молодим. Допитливий хлопчик дуже цікавився фольклором, а тому постійно записував у зошити почуті від літніх людей народні пісні. Згодом був Дніпропетровський університет, куди юнак вступив 1938 року, і Велика вітчизняна війна, з якої він не повернувся, бо загинув у бою в латвійському місті Баускас. Михайло Сидоржевський зауважив, що лише завдяки видатній Ліні Костенко ім’я поета стало надбанням української літератури. Зокрема Ліна Костенко у листі до матері поета написала: «У 1950 році я вперше почула вірші Вашого сина від письменника, який лежав із ним в одному госпіталі. Ці вірші вразили мене, я зрозуміла, що наша поезія втратила талановитого поета. Гірке відчуття переслідувало мене, не давало спокою. Тому я й вирішила зібрати вірші Володі, розшукати його рідних».
Також голова НСПУ зазначив, що поезія В. Булаєнка — сучасна попри час, буремна й жива, вона надто суголосна нашому часу й тим карколомним подіям, які ми всі зараз переживаємо. Для прикладу він прочитав вірш поета:
***
Вночі клубочаться примари
Кошмарних витворів війни.
А я піду під обрій карий,
В суворе царство тишини.
Де вечір зоряні балади
Несе на синьому крилі,
Як остракіруваний владар,
Один, як демон, на землі
Просиджу марно довгі роки,
Але нікому не продамсь.
Із палицею пілігрима
Оновлений Сковорода.
Також він зауважив, що перша збірка поезій Булаєнка «Поезії» вийшла друком у видавництві «Молодь» далекого 1958 року. До книжки передмову написала Ліна Костенко, яка перейнялася долею літературної спадщини митця. Його непересічна творчість вижила в буремні часи тодішньої війни й продовжує жити й тепер у людських серцях.
Відомий поет Петро Засенко зауважив, що 1961 року поета прийняли до Спілки письменників посмертно як поета-фронтовика і назвали його іменем школу. Він також розповів, що подальша доля творчої спадщини письменника і пам’ять про нього нагадувала жахний тернистий шлях, оскільки зненацька преса забула про його ім’я, бо його однокласник почав писати у всі інстанції доноси, що поет під час війни надрукував свої вірші в газеті, яка видавалася на окупованій німцями території. Та попри всі негаразди, які спіткали творчу спадщину митця, відомий український поет Володимир Забаштанський перевидав книжку поета, проте це сталося лише через 13 років повного замовчування творчості В. Булаєнка.
Тепло й щиро відгукнулися про поета-фронтовика відомі українські письменники Олександр Божко і Леонід Петровський. Вони зауважили, що поезія Володимира Булаєнка – жива і сучасна, хоча він змушений був жити в тоталітарній країні, проте навіть у той час і за тих жахливих умов став видатним українським поетом.
На урочистому заході провідні українські поети читали вірші В. Булаєнка, зокрема «Руді вітрила підняла, пливе…», «В полях запилені світанки…», «Журавлі пролітали над полем…», «Неоспівана, сіроокая…», «Коли подаленіє шум…», «Моя любов була такою…», «Скорились ріки і затихли….», «Коли шляхи снігами замело…», «Вигинали хребти ешелони…», «Кобзар німий і без бандури…» та інші.
Завершуючи захід, Михайло Сидоржевський прочитав найактуальніший і пророчий вірш видатного поета:
***
Руді вітрила підняла, пливе
Зловіща ніч на Україну.
Та, поки серце в нас живе, –
Нас не поставиш на коліна.
Безумна мати коси рве,
Зове повішеного сина.
Та, поки серце в нас живе, –
Нас не поставиш на коліна.
Колись історія назве
Наш час – народженням людини,
Бо, поки серце в нас живе, –
Нас не поставиш на коліна.
Також він підсумував, що талановите й палке слово Володимира Булаєнка й досі насичує душі читачів тим світлом і правдою, яке в ньому закладене, і попри час пам’ять про великого поета жива, бо на його честь перейменовано вулиці в багатьох містах України, зокрема у Хмельницькому та Красилові, до того ж його ім’я носить літстудія Дніпропетровського університету, а в Сорокодубах, на місці, де стояла його батьківська хата, встановлено погруддя поета і працює музей В. Булаєнка.
Фото і відео — Пресслужба НСПУ
Пресслужба НСПУ
Прокоментуєте?
